Добровільна форма соціального страхування: питання правового регулювання

Роль соціального страхування у системі соціального захисту більшості країн світу є визначальною. Соціальне страхування – складне економічне та правове явище. Як правова категорія – це форма соціального захисту населення, система заходів щодо матеріального забезпечення та соціального обслуговування в старості, на випадок тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття та в інших випадках, передбачених законодавством [1].

Відокремившись від цивільно-правового, соціальне страхування, як і будь-яка інша важлива сфера людської діяльності, стало активно розвиватися і вимагати певного структурно-логічного впорядкування. Основним засобом такого впорядкування є класифікація, яка дозволяє розподілити всю сукупність відносин щодо соціального страхування на взаємопов’язані структурні ланки системи соціального страхування.

Основними критеріями для класифікації в системі соціального страхування є форма страхування та об’єкт. Останній, в свою чергу, став чинником відокремлення соціального страхування від цивільно-правового. В сучасних умовах його значення не зменшується. Об’єкт соціального страхування виступає підставою для організації окремих його видів.

Визначення об’єкта – це складний процес, що потребує ретельного, науково обґрунтованого підходу з метою оптимальної організації конкретного виду соціального страхування. Довгий час тривають дискусії щодо запровадження в Україні загальнообов’язкового державного медичного страхування. Вважаємо, що більшість проблем організаційно-правового характеру вказаного виду соціального страхування пов’язана з визначенням об’єкту страхування, його відокремлення або можливістю поєднання з об’єктом загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок тимчасової непрацездатності.

Під час формування розвинутої системи соціального страхування для юридичної науки особливий інтерес представляє інший критерій класифікації – форма соціального страхування. Багаторічний досвід держав із соціально орієнтованою ринковою економікою свідчить про широке використання двох форм соціального страхування: обов’язкової та добровільної.

У колі вітчизняних науковців домінує думка про те, що соціальне страхування існує тільки в обов’язковій формі. Підставою для такого висновку стало законодавство України про соціальне страхування. Вважається, що питання добровільного соціального страхування врегульоване шляхом надання можливості прийняти участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування на добровільних засадах осіб, які йому не підлягають в обов’язковому порядку. Постає питання: чи можна вважати таку участь добровільною формою соціального страхування?

Дослідження досвіду зарубіжних країн щодо організаційно-правових засад обов’язкового та добровільного соціального страхування дозволяють сформулювати риси розмежування цих двох форм.

Обов’язкова форма соціального страхування за ознакою розповсюдження (застосування) є переважною. Вона запроваджується державою з метою забезпечення соціальних гарантій та соціальних інтересів всіх суб’єктів суспільства. Єдність інтересів зумовлює принцип солідарності. Об’єктивність, значущість та повсякденність соціальних ризиків ставить перед державою завдання: організувати та законодавчо закріпити обов’язкову участь певних суб’єктів у системі соціального страхування. В залежності від тяжкості наслідків соціального ризику, ступеню вірогідності його настання, законодавець визначає коло осіб, які в обов’язковому порядку підлягають соціальному страхуванню для кожного виду. Традиційно, воно поширюється на найманих працівників, які складають більшість населення, основним доходом якого є заробітна плата. Обов’язковість участі контролюється державою, закріплюється в законі та не залежить від волі застрахованих.

В Україні обов’язкова форма соціального страхування є державною. В сучасний період більшість країн світу шукають оптимальні шляхи поліпшення соціального захисту населення. Одним із перспективних вважається розвиток обов’язкового недержавного соціального страхування, який передбачає масове залучення недержавних установ у цю сферу [2].Добровільне соціальне страхування, на відміну від обов’язкового, здійснюється за волевиявленням особи, тобто, основним критерієм їх розмежування є залежність виникнення страхування від волі. Відповідно до прийнятих законів про окремі види загальнообов’язкового державного соціального страхування, ті особи, які не увійшли до кола застрахованих в обов’язковому порядку, мають можливість страхуватися добровільно в фондах загальнообов’язкового державного соціального страхування [3]. Правові наслідки зазначених норм – можливість здійснення добровільного соціального страхування суб’єктами, що провадять обов’язкове соціальне страхування. Такий підхід, в умовах створення системи соціального страхування, з економічної та організаційної точки зору виправданий. В практиці організацій систем соціального страхування випадки добровільного державного соціального страхування зустрічаються вкрай рідко.