Вплив адміністративно-територіальних перетворень на історичний розвиток поселень

Лопатинсмтсмт29373403115,87

Новий Яричівсмтсмт13132939223,84

Олеськосмтсмт2506180071,83

Рава-Руськамістомісто65448159124,68

Рудкисмтмісто25294912194,23

Джерело: [10, 12].

В контексті проаналізованого доцільно, мабуть, зробити висновок, що за реалій сучасної України необґрунтовані адміністративно-територіальні зміни можуть суттєво негативно вплинути на демографічний розвиток міських поселень, зокрема у випадку укрупнення адміністративних районів або областей, а саме до цього зводяться деякі пропозиції із змін адміністративно-територіального устрою.

Наприклад, в концепції адміністративно-територіальної реформи, яку в 2005 р. пропонував Р. Безсмертний, передбачалося суттєве зменшення кількості адміністративних районів, тому що головними критеріями реформування є, передусім, кількість населення в регіонах і кількість населених пунктів і рад в районах [16]. У проектних областях було запропоновано зменшити кількість районів: у Вінницькій – з 27 до 16, в Луганській – з 18 до 8 (кількість міст обласного значення з 14 до 11), в Одеській – з 26 до 14. Внаслідок втілення таких пропозицій втратили б статус центрів адміністративних районів понад 30 міських поселень лише у цих трьох областях. Скоріш усього, це доволі швидко призвело б до їх економічного занепаду. Особливо негативним це було б на Луганщині, де нині в багатьох шахтарських міських поселеннях суттєво зменшується кількість населення, пустує чимало квартир.

У контексті адміністративно-територіальної реформи доцільно згадати, що нині однією з найболючіших проблем України є проблема розвитку малих міських поселень, про актуальність якої неодноразово зазначалося на державному рівні. У 2003 р. Верховна Рада України прийняла Загальнодержавну програму розвитку малих міст і затвердила її законодавчо [17]. Пропозиції щодо укрупнення адміністративних районів за багатьма позиціями вступають у суперечність з цим Законом, адже, як відомо, більшість центрів адміністративних районів в Україні – це саме малі міста або селища міського типу.Про негативний ефект укрупнення адміністративних районів засвідчує також приклад сусідньої з Україною Молдови. З часу проголошення незалежності у Молдові було здійснено дві реформи адміністративно-територіального устрою, перша з яких відбулася восени 1998 р. Внаслідок цієї реформи територію держави поділено на повіти, кількість яких була значно меншою, ніж в радянський період кількість адміністративних районів. Всього було створено 10 повітів замість колишніх 40 районів.

Внаслідок реформи 1998 р. більшість міських поселень, які до проведення реформи були центрами адміністративних районів, втратили цей статус, що одразу ж негативно вплинуло на їх розвиток. Крім цього, проблему ефективності місцевого самоуправління також не було подолано. Різка негативна реакція з боку населення на наслідки адміністративно-територіальної реформи призвела до того, що центральна влада змушена була її відмінити.

Новий закон про адміністративно-територіальний устрій Молдови було введено в дію в грудні 2001 р. Багато у чому нова реформа стала поверненням до адміністративно-територіального устрою радянського періоду. Зокрема, встановлено поділ території Молдови на 32 адміністративних райони (в радянський період було 40 районів, разом з 5 районами, які належать сьогодні до складу Придністров’я). Крім цього, окремо було виділено п’ять муніципалітетів (Кишинів, Бєльці, Тирасполь, Бендери, Комрат), які не належать до складу районів, проте мають ті ж права, що й адміністративні райони.

Не менш негативним укрупнення може бути й на низовому рівні адміністративно-територіального устрою, тобто на рівні сільських і селищних рад. Про значні вади укрупнення сільрад внаслідок механічного підходу до застосування критерію кількості населення на низовому рівні зазначали, зокрема, О. Заставецька й Т. Заставецький [18]. На їхню думку, позбавлення статусу центрів сільських рад у процесі створення територіальних громад (як це передбачено проектом реформування адміністративно-територіального устрою, який запропонував Р. Безсмертний) призведе до занепаду так званих «периферійних» сіл. Центральні поселення ще певною мірою зберігатимуть людність або й поповнюватимуть її за рахунок вихідців з інших сіл. А решта сіл поступово занепадатимуть, як це було у період ліквідації так званих «неперспективних» 0сіл (70-і рр. ХХ ст.). Формування територіальних громад людністю 5 тис. осіб (досвід сусідньої Польщі) у країні, де відбувається депопуляція населення, а особливо сільського (щорічно зменшується на 200 – 100 тис. осіб), призведе до ще більших природних втрат сільського населення, посилення міграційних процесів, а також до знелюднення сільських поселень, особливо невеликих. У період економічної кризи, неврегульованості земельних відносин важливо здійснити економічні реформи, які забезпечили б соціально-економічний розвиток сіл, а вже потім проводити адміністративно-територіальну реформу. Об’єднання декількох сільрад у територіальні громади в багатьох випадках створить незручності в обслуговуванні населення, позаяк погіршиться транспортна доступність людей до центру громади, де будуть сконцентровані головні управлінські установи, освітні, медичні та культурні заклади. Це об’єднання також не призведе до зменшення управлінського персоналу, бо у всіх поселеннях громади будуть представники органів місцевого управління, а в центральному пункті їх буде навіть декілька десятків. Всупереч укрупненню сільських рад йде також процес збільшення кількості сільських рад в Україні, який тривав у 90-х рр. ХХ ст., внаслідок чого їхня кількість перевищила 10 тис.