Вербальна ієрархізація суспільства як символічний ресурс соціальних технологій: історичний досвід

Державотворчій процес – це багатогранне явище, що охоплює не тільки політико-правову та економічну сфери суспільства. Разом з необхідністю розбудови нової демократичної системи державного управління та закладанням фундаменту ринкових відносин перед молодою незалежною Україною постало невідкладне завдання забезпечення духовного розвитку українського суспільства через формування національної стратегії, створення власного інформаційного, ідеологічного, культурного, мовного простору. Окреме місце в цьому ряді посідає символічна складова державотворчого процесу.

З огляду на реалії сучасної політичної ситуації в Україні, коли на шістнадцятому році незалежності процес вирішення владних інституційних протиріч все ще переміщується з нормативно-правового поля у сферу емоцій, упереджень та символічних протистоянь, актуальність дослідження потенціалу символічного як консолідуючого та інтегруючого фактору державотворення не викликає сумніву.

Соціальна природа символу не є новим предметом для гуманітарної галузі знання. Вже хрестоматійними з означеної проблеми стали роботи Р. Барта, Ж. Бодрійара, П. Бурдьє, Е. Дюркгейма, У. Еко, М. Еліаде, Е. Кассірера, К. Леві-Стросса, О. Лосєва, Ю.Лотмана, П. Сорокіна, П. Флоренського, З. Фрейда, К.Г. Юнга, в яких розглянуто філософські, антропологічні, соціологічні, культурологічні, психологічні, семіотичні аспекти питання взаємозв’язку сфери символічного з соціальними процесами. В останні десятиріччя значно зріс науковий інтерес до вивчення символічної складової політичної комунікації. Праці А. Данкана, М. Кастельса, Т. Лукмана, Н. Лумана, Е. Тоффлера, Ю. Хабермаса та інших висвітлюють новітні тенденції, що визначають формат відносин влади та суспільства в постіндустріальну добу. З крахом тоталітаризму, режиму – який значно збагатив арсенал технологій управління масовою свідомістю, наукове переосмислення ролі символу в житті суспільства стало нагальною потребою часу. Значним внеском у вивчення символічної складової політичних процесів у посткомуністичних транзитних суспільствах стали доробки російських та вітчизняних авторів Д. Замятіна, І. Кисельова, В. Колосова, А. Панаріна, В. Попова, С. Поцелуєва, Г. Почепцова, В. Соловйова та інших. Однак, незважаючи на висновки багатьох дослідників щодо потенційних можливостей символу у справі інтеграції та консолідації суспільства, а. значить, і в спрямуванні державою розрізнених, а під час і руйнівних соціально-політичних процесів у конструктивне русло, проблема регуляторного впливу держави на формування символічного простору як запоруки незворотності державотворчого процесу досі залишається на периферії наукового інтересу вітчизняних фахівців з державного управління.

Мета даної статті полягає в тому, щоб відзначити специфіку символічної складової процесу державотворення в Україні та розкрити потенціал вербальної символічної ієрархізації суспільства як соціальної технології управління на основі аналізу світового історичного досвіду та вітчизняних традицій знакового вербального визначення соціального статусу людини.

Суперечливий та неоднозначний характер формування символічного простору незалежної України обумовлений низкою факторів, серед яких, на нашу думку, чільне місце посідають тривала історична недержавність, недавнє комуністичне минуле та проблема ідентичності. Відсутність безперервної традиції та досвіду у відтворенні та регулюванні знакової ієрархії влади та суспільства, необхідність демонтажу радянської системи символів, регіональна субкультурна специфіка етнодержавотворення позначилися на формі, змісті та темпах символотворчого процесу в Україні.

Відродження національної символіки, розробка символічних атрибутів держави та їх упровадження в державний та політичний етикет, розбудова нагородної системи, приведення топоніміки до вимог оновленого політичного ладу – ось далеко не повний перелік завдань, які постали перед новоствореною незалежною державою та суспільством. Органи державного управління, які з самого початку взяли на себе керівну роль у цьому процесі, повинні були в стислі строки привести державну атрибутику та усі елементи символічного простору країни до загальноприйнятих вимог цивілізованого світу.

Одним з таких завдань стало приведення у відповідність до національних традицій та сучасних міжнародних стандартів нової системи символічної ієрархізації суспільства. Для України воно ускладнювалося тим, що в умовах історично сформованого етнорегіонального, релігійного, світоглядного плюралізму проблеми державного символотворення в цілому сприймалися населенням неоднозначно.

Слід відзначити, що створення системи вербального визначення соціального статусу людини, інакше кажучи, системи титулів, рангів та звань у різноманітних галузях суспільного виробництва, має багатовікову історію.Суспільство, елітарне за своєю природою, завжди прагнуло відтворити соціальну стратифікацію у візуальних та вербальних формах. Так, на думку археологів, відокремлення людини від тваринного світу відбулося завдяки тому, що кроманьйонець зробив та вдягнув буси, які стали першою матеріальною відзнакою людини в природному середовищі.