Адміністративні механізми державного управління електоральним процесом в Україні

В деяких країнах баланс між політичною нейтральністю виборчих комісій і професіоналізмом їхніх членів забезпечується створенням регіональних представництв Центральної виборчої комісії. Такі представництва, зокрема, створено у Польщі та Угорщині.Щодо України, значна кількість скасованих у судовому порядку рішень виборчих комісій під час останніх парламентських виборів свідчить про наявність гострої проблеми необхідності підвищення кваліфікації членів виборчих комісій. На сьогодні принцип професіоналізму реально втілено лише в діяльності ЦВК (згідно із Законом «Про Центральну виборчу комісію» не менше 7 з 15 членів ЦВК (у тому числі Голова, заступник Голови та секретар Комісії) повинні мати вищу юридичну освіту). Щодо окружних та дільничних комісій, то через складність поєднання принципу формування комісій на партійній основі з принципом професіоналізму їх членів, законодавець відмовився від встановлення вимог щодо рівня кваліфікації навіть голів відповідних комісій. Зрозуміло, що в таких умовах про правильне застосування положень законодавства в процесі прийняття виборчими комісіями рішень говорити не доводиться. На нашу думку, виходом з цього положення має бути пряме передбачення положення, за яким кандидати на посади голів (секретарів) виборчих комісій повинні або мати вищу юридичну освіту, або ж пройти відповідне навчання за тривалістю і програмою, визначеними ЦВК.

Як і щодо питання про те, які органи мають забезпечувати підготовку та проведення виборів, і як має забезпечуватись ефективність їхньої діяльності та неупереджене ставлення до всіх суб’єктів виборчого процесу, у більшості країн ЄС відсутня однозначна відповідь і на питання, як має бути побудована система виборчих органів і які управлінські зв’язки між такими органами є найбільш оптимальними.

Аналіз положень відповідних виборчих законів країн-членів ЄС дозволяє стверджувати, що в умовах стабільності виборчого законодавства, розвинених демократичних традицій та відсутності протиправного втручання адміністративної і політичної влади у діяльність органів управління виборчим процесом відповідь на це питання не має принципового значення. Так, в ряді країн – наприклад, в Бельгії, Великобританії, Ірландії, Італії, Франції, Швеції – системи органів управління виборами не існує як такої, в інших країнах (Австрія, Данія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія) вона побудована за принципом децентралізації – основні повноваження передаються від ЦВК (або іншого центрального органу, уповноваженого організовувати виборчий процес) окружним та дільничним виборчим комісіям. Загалом, в країнах з розвиненими демократичними традиціями так чи інакше в межах своїх повноважень у виборчий процес «залучаються» апарат парламенту (наприклад, в Ірландії), міністерства охорони здоров’я, закордонних і внутрішніх справ, органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади, які забезпечують виготовлення виборчої документації, підготовку приміщень для голосування, виборчих скриньок. Функції окружних і дільничних виборчих комісій, як правило, полягають лише у підрахунку голосів та встановленні підсумків голосування (результатів виборів) в окрузі, а центрального органу управління виборів – в організаційно-методичному забезпеченні виборчого процесу та оприлюдненні результатів виборів. Варто також відзначити, що практично у всіх країнах усталеної демократії рішення виборчих комісій оскаржуються не до комісій вищого рівня, а безпосередньо до адміністративного суду.

Натомість в Україні підходи до визначення обсягу повноважень виборчих комісій та характеру їхніх взаємозв’язків між собою є протилежними: органи виконавчої влади та місцевого самоврядування виконують допоміжну роль в організації виборчого процесу, а ключові функції у відповідній сфері покладаються на Центральну виборчу комісію та окружні виборчі комісії. Так, у частині другій статті 35 Закону «Про вибори народних депутатів» забороняється державним та місцевим органам влади втручатися у виборчий процес, окрім випадків, передбачених Законом. [1] На наш погляд, було б краще доповнити Закон новою статтею, присвяченою цьому питанню, з детальним визначенням того, що дозволено та заборонено, та підтримати це відповідними чіткими санкціями в Кодексі України про адміністративні правопорушення та в Кримінальному кодексі України. В Законі необхідно роз’яснити, що всі особи, які безпосередньо не задіяні в проведенні виборів, особливо представники місцевих органів влади, не можуть бути присутніми на засіданнях ОВК та ДВК, якщо вони спеціально та офіційно не запрошені цими ДВК чи ОВК.Значним недоліком, потребуючим швидкого усунення, на наш погляд, є проведення одночасних місцевих та парламентських виборів, які організуються спільно нібито задля економії коштів, але ж насправді за цим приховуються і певні хитрощі політичних сил, які хочуть одночасно на двох виборах проводити агітацію, і навіть чинити тиск на місцеві вибори.[7] В Закон «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» нині внесена норма про п'ятирічний термін повноважень депутатів. Але доцільніше повернутися до попереднього, 4-річного терміну повноважень депутатів місцевих рад, і 5-річного – для Верховної Ради. Тоді ці вибори самі по собі будуть розведені в часі.

Значним недоліком в організації виборчого процесу в Україні є значне навантаження на виборчі дільниці: згідно з законодавством, максимальна кількість виборців на дільницях становить 2500 осіб, у той час, як європейський досвід свідчить, що оптимальна кількість виборців на одну дільницю становить не більш 900-1500 осіб. І це не може не викликати помилки у підрахунку голосів. Необхідно оптимізувати кількість дільниць, виходячи з кількості виборців та оптимального навантаження на одну дільницю у кожному територіальному окрузі. Це дозволить досягти не тільки більшої точності у підрахунку голосів, але й уникнути черги на дільницях.