Адміністративні механізми державного управління електоральним процесом в Україні

Зокрема, уповноважені з виборів – посадові особи місцевого самоврядування або державні службовці – забезпечують підготовку та проведення місцевих виборів у Великобританії та Ірландії; виборчі комісії, утворені органами місцевого самоврядування з числа суддів, виборців (незалежно від їхньої партійної приналежності), службових осіб місцевого самоврядування, здійснюють управління виборчим процесом в Австрії, Бельгії, Іспанії, Італії, Люксембурзі, Нідерландах, Німеччині, Франції, Швеції. Обов’язкове представництво політичних партій у складі окружних та/або дільничних виборчих комісій передбачене законодавством лише декількох країн (Данія, Португалія, Фінляндія). В силу того, що розглядані країни мають розвинені демократичні традиції та значний досвід у проведенні вільних і чесних виборів, такий підхід до визначення кола органів, які здійснюють підготовку і проведення загальнодержавних та місцевих виборів, не суперечить принципу неупередженості та незалежності органів адміністрування виборчого процесу. [3]

В той же час, цей досвід не може бути використаний в умовах України, так як Міністерство внутрішніх справ (МВС) наврядчи зможе забезпечити проведення виборів, які б відповідали демократичним стандартам, через існування великого ризику того, що уряд тиснутиме на МВС з метою досягнення потрібних результатів виборів. Для забезпечення демократичності виборів необхідний спеціальний орган (такий як Центральна виборча комісія), склад якого формується з представників партій – суб’єктів електорального процесу або партій, що подолали виборчий бар’єр на попередніх парламентських виборах, для створювання взаємного контролю, який має забезпечити незалежність та неупередженість діяльності цього органу. Але, як виявилось, у діяльності ЦВК в Україні є суттєвий недолік – передбачений Конституцією України порядок призначення та звільнення з посад членів Центральної виборчої комісії зумовлює значний вплив на діяльність ЦВК Президента України: парламент позбавлено права висування кандидатур на посади членів ЦВК та припинення їхніх повноважень на посадах (відповідні повноваження повністю зосереджено в руках глави держави). [2] За таких умов навряд чи можна говорити про те, що ЦВК – повністю незалежний державний орган, який здійснює свої повноваження самостійно, незалежно від інших органів державної влади, у зв’язку з чим необхідно провести відповідну корекцію законодавства.Щодо формування інших видів виборчих комісій, то запорукою забезпечення їхньої незалежності, на нашу думку, є позбавлення органів державної влади та місцевого самоврядування права участі у формуванні персонального складу таких комісій. Такий підхід вже відображений у Законі «Про вибори народних депутатів України», за яким ключову роль у формуванні окружних та дільничних виборчих комісій відведено партіям (блокам) – учасникам виборчого процесу та ЦВК. Однак, у положеннях інших виборчих Законів – «Про вибори Президента України» та «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» – закріплено принципово інші підходи. Так, відповідно до першого зі згаданих Законів, територіальні виборчі комісії формуються обласними, Київською та Севастопольською міськими радами, Верховною Радою Автономної республіки Крим за поданнями партій (блоків), зборів виборців, які висунули кандидатів у Президенти. Подібний порядок формування органів управління виборчим процесом встановлено і Законом «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»: територіальні комісії утворюються відповідними місцевими радами за поданнями сільських, селищних, міських голів, голів обласних та районних рад (з урахуванням пропозицій осередків партій, громадських організацій, зборів виборців); дільничні – сільськими, селищними, міськими, районними в місті радами (виконавчими комітетами) за поданням сільських, селищних, міських голів. [4]

На наш погляд, для повнішого забезпечення незалежності територіальних та дільничних комісій з виборів глави держави, депутатів місцевих рад та місцевих голів, доцільно законодавчо закріпити принцип вертикального формування виборчих комісій (ЦВК утворює окружні та територіальні виборчі комісії, останні – дільничні виборчі комісії).

Варто відзначити, що прагнення законодавця забезпечити незалежність органів управління виборчого процесу від адміністративного або політичного втручання часто породжує іншу проблему – низького рівня професіоналізму членів виборчих комісій.

В Італії, наприклад, склад дільничних виборчих комісій до 2005 року визначався шляхом жеребкування, до участі в якому допускались всі виборці, внесені до списку виборців на дільниці. Такий підхід забезпечував політичну нейтральність та незалежність комісій, однак далеко не всі члени виборчих комісій, визначені шляхом жеребкування, були обізнані з положеннями виборчого законодавства і були готові застосовувати його на практиці. Саме тому з 2005 року склад комісій формується місцевими радами з-поміж кандидатур, запропонованих партіями.[8]

Аналогічні проблеми виникнули свого часу в Чехії, де до 2000 року підготовка та проведення виборів як на загальнодержавному, так і на регіональному та місцевому рівнях здійснювалась виборчими комісіями, які формувались за поданнями партій, блоків, об’єднань виборців - суб’єктів виборчого процесу. В той же час, формування цих органів за принципом рівнопредставленості всіх суб’єктів виборчого процесу негативно впливало на якість підготовки та проведення виборів, суттєво ускладнювало роботу виборчих комісій. У зв’язку з цим, у 2000 році до виборчого законодавства Чехії було внесено ряд суттєвих змін, які мали на меті докорінне реформування системи органів управління виборчим процесом. Зокрема, Центральну виборчу комісію було перетворено на постійно діючий орган в системі органів виконавчої влади, до складу якого відтепер входили не представники партій і блоків, а заступники керівників міністерств, відповідальних за підготовку та проведення виборів. Зазнав змін і перелік органів, відповідальних за підготовку та проведення загальнодержавних і місцевих виборів – якщо до 2000 року відповідні функції і повноваження покладалися на Центральну, регіональні, окружні та дільничні виборчі комісії, то з 2000 року комісії проміжного рівня було ліквідовано, а їхні повноваження покладено на місцеві органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, більшість функцій ЦВК передано міністерствам внутрішніх справ, охорони здоров’я, соціальної політики. Представництво суб’єктів виборчого процесу в органах управління виборчим процесом сьогодні зберігається лише у дільничних виборчих комісіях. При цьому, така система адміністрування виборів, на думку фахівців, працює набагато ефективніше, ніж попередня.[9]