Типологія стилів керівництва в органах державного управління

– керівник третього (вищого) рівня – керівник–творча особистість /мистецтво управління/, діють такі фактори, як персональні стандарти, цінності та моральні норми. Потребує повного вираження свого “я” у професійній діяльності, повного проявлення творчих здібностей, що дає можливість називати його творчою особистістю.Тобто керівник наступного рівня повинен мати навички і здібності керівника попереднього рівня. Але це, в основному, стосується керівників першого та другого рівнів, оскільки навички другого рівня можна набути шляхом самовдосконалення та наполегливої праці, вони є “технічними керівниками”. Керівник третього рівня повинен бути насамперед людиною творчою, чому навчити практично неможливо, тому необхідно спочатку знайти відповідну людину і вже потім підготувати з неї професійного керівника, розвиваючи творчі здібності. Керівник третього рівня це насамперед стратег, він повинен давати відповідь на запитання: “Куди ми йдемо? Чого ми хочемо досягти?”. Тому об’єктами, якими, на нашу думку, повинен керувати керівник третього рівня, є центральні органи виконавчої влади наскрізної компетенції та деякі міжтериторіальні органи. Компетенцією керівників другого рівня є управління структурними підрозділами центральних, міжтериторіальних органів виконавчої влади, місцевими адміністраціями. І, нарешті, керівники першого рівня – управління структурними підрозділами місцевих адміністрацій. Але категорично ставити крапку на запропонованому розподілі не можна, оскільки державне управління вимагає від працівників усіх рівнів управління наявності більшої або меншою мірою творчих здібностей.

Проаналізувавши рівні компетенції керівників, було виокремлено основні якості досвідченого керівника, які повинні бути притаманні всім рівням:

– керівник повинен володіти ситуацією за будь–яких обставин;

– керівник повинен мати професійні знання, як загальні, так і вузькоспеціалізовані;

– має миттєво реагувати на події;

– володіти методикою прийняття рішень та навички контролю за виконанням рішення;

– мати соціальні навички (спілкування з підлеглими, іншими людьми);

– володіти мистецтвом ділового мовлення;

– мати емоційну гнучкість;

– мати власний творчий підхід до вирішення будь–яких питань;

– мати схильність до самопізнання, самореалізації.

Багато уваги приділено дослідженню роботи менеджерів різних керівних ланок у приватному секторі економіки, на відміну від керівників органів державного управління. Тут можна виділити роботи Л.Зайверта з визначення вимог щодо якостей керівника [8], А.Алексеева та В.Пигалова щодо факторів успішної діяльності керівника [1], М.Вудкока та Д.Френсіса з моделювання навичок та можливостей майбутніх керівників [7], П.Вайнцвайга, який сформулював десять заповідей творчої особистості [5] та багатьох інших. Але все ж таки головна відмінність державного управління полягає в тому, що керівник нижчого рівня, як і керівник вищого рівня, має підлеглих, які так само управляють державними процесами. Тому ми вважаємо, що одним із головних вмінь та навичок у процесі управління керівника органу державного управління має бути вміння управляти людськими ресурсами. Виходячи з цього, розглянемо можливість застосування загальноприйнятих типів керівників у державному управлінні.

Найбільш прийнятною, на нашу думку, моделлю добору типу керівника на посаду органу державного управління з позиції оцінки діяльності є тривісна таблиця Реддіна [2, с. 77–80]. Він розглянув типи керівників з трьох позицій: ефективності – ступеня, за якого керівник досягає найвищих вимог його посади; орієнтації на завдання – ступеня, до якого керівник спрямовує власні зусилля та зусилля підлеглих щодо досягнення цілей, характеризується плануванням, організацією процесу, контролем; орієнтації на відносини – ступінь відповідальності, з яким керівник ставиться до роботи, характеризується довірою, повагою до ідей підлеглих з урахуванням їх почуттів. За його розробкою існує типологія восьми можливих стилів керівництва, що виникають як вісім комбінацій трьох факторів: адміністратор, соглашатель, доброзичливий автократ, автократ, прогресист, місіонер, бюрократ, дезертир. Вимогам державної служби найбільш відповідають: адміністратор, доброзичливий автократ. У деяких випадках потрібен керівник – автократ, а позитивні сторони бюрократа повинні бути властиві переважній більшості керівників органів державного управління.