Типологія стилів керівництва в органах державного управління
– органи загальної компетенції – це органи, які в межах підвідомчої їм території здійснюють державне управління та координацію всіх або більшості підпорядкованих чи підконтрольних їм органів галузевої чи функціональної компетенції. Вони несуть відповідальність за стан справ на відповідній території, здійснюють загальне керівництво і координацію діяльності органів галузевої та функціональної компетенції, підприємств, установ, організацій та інших об’єктів.– Органи галузевої компетенції реалізують державну політику у відповідній галузі. Органами галузевої компетенції є: міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні підприємства, установи, інші структури і тим самим керують певною галуззю.
– Органи спеціальної (функціональної) компетенції здійснюють керівництво з питань, які мають загальний характер для всіх чи багатьох галузей господарства, соціально–культурного будівництва. Вони координують діяльність галузевих міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих органів державної виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчого підпорядкування.
– Органами предметної компетенції є адміністрації державних підприємств, установ, які керують діяльністю відповідних підприємств, установ.
Залежно від територіального масштабу діяльності органи виконавчої влади поділяють на:
– центральні – органи виконавчої влади, діяльність яких поширюється на всю територію України. Такі органи реалізують загальне або галузеве управління, здійснюють спеціальний (функціональний) вплив на об’єкти незалежно від їх місцезнаходження на території України.
– Органи виконавчої влади АРК – Рада міністрів АРК, міністерства та інші органи виконавчої влади АРК, повноваження яких поширюються на всю її територію.
– Міжтериторіальні органи охоплюють своєю діяльністю певну частину території України, територію кількох адміністративно–територіальних одиниць або територію, межі якої взагалі не залежать від адміністративно–територіального поділу України. Такі органи забезпечують галузеве управління чи здійснення спеціальних функцій на відповідній частині території України (наприклад, військові напрямки, митниці, управління залізниць тощо).
– Місцеві органи виконавчої влади – повноваження поширюються на територію певної адміністративно–територіальної одиниці (області, району). Вони виконують завдання загального управління та координації чи функції відповідних центральних органів виконавчої влади на території певної області, району, міста.
Проаналізувавши завдання, покладені на органи виконавчої влади, рівень їх компетенції, територіальний масштаб діяльності можна зробити висновок, що добір персоналу на керівні посади необхідно робити суто індивідуально для кожного органу. Проблема добору персоналу на керівні посади в органи державної служби полягає в тому, що: по–перше, підзвітні працівники самі є управлінцями (кожний у своїй сфері діяльності); по–друге, результатів праці відразу непомітно (на відміну від виробничої діяльності), тобто виникає проблема мотивації, у зв’язку з цим дуже важко вирахувати ефективність роботи працівника; по–третє, у процесі керівництва більш важливу роль, ніж спеціальні знання, відіграє соціальна адаптованість керівника, особливо в сучасних умовах.
Для вироблення рівня компетенції керівників органів державного управління різної ієрархії розглянемо розробки фахівців з менеджменту. За Т.Бойделом, відповідно до компетенції та ефективності праці керівники поділяються на такі рівні [4, с. 23]:
– керівник першого (нижчого) рівня – технічний працівник /метод управління/, виконує стандартні операції та розписані процедури, використовуючи лише ті методи і прийоми, яким його навчили. Реакція на ситуацію відповідно з уже існуючими та засвоєними правилами або відповідними навичками, отриманими методом “спроб та помилок”. Рекомендується для адміністративної роботи;
– керівник другого (середнього) рівня – керівник–професіонал /наука управління/, професіонал, зацікавлений у розвитку власних здібностей, власного стилю вирішення завдань. Повинен вміти працювати з ідеями, які ззовні вважаються протиріччям, робити вибір з альтернативних ситуацій, які не мають стандартних рішень;