Розгляд мотивації як ключової функції управління в соціально орієнтованому суспільстві
А чи потрібно враховувати мотивацію при розробці тих або інших стратегічних напрямів розвитку системи? У нашому випадку йдеться про систему охорони здоров’я. Спробуємо розібратися в цьому на прикладі організації медичного страхування. Наприклад, чи потрібен нам закон про обов’язкове медичне страхування, що пропонується, за участю страхових компаній?
Розглянемо категорії, задіяні в системі обов’язкового медичного страхування та їхні потреби, виходячи з теорій мотивації:
1. Роботодавці зацікавлені у виплаті мінімальних внесків на обов’язкове медичне страхування своїм працівникам, розраховуючи при цьому на одержання медичних послуг у достатньому обсязі для підтримки здоров’я працівників.2. Страхова компанія зацікавлена в тому, щоб витратити якнайменше на лікування і зібрати якнайбільше у вигляді внесків із застрахованих пацієнтів.
3. Застрахований (пацієнт) зацікавлений в одержанні якісного медичного обслуговування при найменших індивідуальних витратах.
4. Лікар зацікавлений в тому, щоб пацієнти одержували як можна більше послуг, що дозволить йому відповідно одержати більше грошей, з огляду на класичну схему роботи в умовах обов’язкового медичного страхування.
На наш погляд, участь страховиків у системі обов’язкового медичного страхування може призвести до подорожчання медичних послуг, а якість надання допомоги не зміниться. Якість буде змінюватися сервісом. А це не одне й теж.
Тому вихід тут вбачається у створенні спеціалізованих персоніфікованих соціальних медичних фондів, які зможуть акумулювати кошти громадян, тобто фактично йдеться про солідарну систему. Але як дійти до неї? Розглядаючи два основні мотиваційні фактори, визначені ще Адамом Смітом як користь і страх, трансформуємо їх у зацікавленість і відповідальність. Почнемо із зацікавленості. Чи можемо ми, використовуючи важелі державного управління, рівнозначно зацікавити всі сторони, задіяні в системі обов’язкового медичного страхування? Думаю, що ні. Справа в тому, що відповідно до правил Парето, в ринкових умовах поліпшення положення однієї сторони спричинить погіршення положення іншої. В цих умовах задовольнити всіх не можливо. Тим більше, коли йдеться про соціальну систему охорони здоров’я. Тому із зацікавленістю все. Ринок усе наполегливіше домінує в суспільному житті як у прямому, так і в переносному значенні, набуваючи деформованих форм дикого капіталізму. І в цьому протистоянні держава поступово здає свої позиції. Тепер перейдемо до відповідальності. Все залежить від методів впливу. На наш погляд, однією з функцій держави може бути саме формування почуття відповідальності. Назвемо це ідеологічно-пропагандистським механізмом державного управління, що в жодному разі не суперечить сутності державного управління. Не можна віддавати все на відкуп ринку, тобто користі (зацікавленості). Отож, якщо народ буде відчувати відповідальність, насамперед, за збереження і зміцнення здоров’я, турботу про ближніх, бідних, дітей, людей похилого віку, то система буде працювати ефективно. Але для цього повинна бути “свідомість”, тобто усвідомлення людиною себе, свого місця в суспільстві. Повинна бути ідеологія суспільного здоров’я.
Більш докладний розгляд центральної функції управління, яким, на наш погляд, є мотивація, конче потрібно, насамперед тому, що найбільш повно реалізувати людські можливості на благо суспільства можна лише тоді, коли незалежним стимулом виступає держава, використовуючи ідеологічно-пропагандистський механізм управління.Людина, яка працює з людьми і для людей та приносить користь суспільству – державний діяч (депутат), керівник, державний службовець, педагог, лікар, соціальний працівник – одним словом, будь-яка людина, праця якої безпосередньо не пов’язана з матеріальним виробництвом або торгівлею, для того, щоб бути мотивованою і добросовісно виконувати покладені на неї обов’язки, а повинна бути, відповідно, й адекватно мотивованою матеріально. Але для того, щоб було бажання віддаватися роботі цілком і повністю, підходити до неї творчо, повинні бути й інші стимули, забезпечити, які може тільки держава, використовуючи відповідні важелі впливу, в тому числі й ідеологічно-пропагандистські, впливаючи на формування суспільної думки і розуміння того, що люди, які займаються суспільною діяльністю, повинні обіймати більш високу ієрархічну сходинку порівняно з іншими членами суспільства. Перш за все, вони повинні бути шанованими, тобто праця суспільного працівника має бути шанованою в суспільстві. Крім того, вони повинні одержувати високу заробітну плату й високі соціальні гарантії, для того, щоб не виникало спокуси несумлінно ставитися до своєї справи. Тільки тоді можна буде запитати у працівника, іншими словами – здійснювати контроль за виконанням ним своєї роботи відповідно до чітко визначених критеріїв. Звичайно, повинен існувати твердий відбір і два серйозніші критерії відбору, якими є виробничі й особистісні характеристики. Крім того, чим більша кількість людей, на яких ви впливаєте позитивно (навчання, супровід, консультування, контроль і т. ін.), тобто, чим більше ваш суспільний вплив, тим більше ви одержуєте як моральних, так і матеріальних стимулів від держави, тому що приносите державі більше користі пропорційно кількості залежних від вас членів суспільства. Це стосується всіх наведених вище категорій, і державних службовців, і лікарів, педагогів і т. ін. Тому, для кожної соціальної професії та ступеня індивідуальної відповідальності кожного працівника повинна бути розроблена система чітких коефіцієнтів, які помноживши, на пропорційну кількість людей – акцепторів, суспільний працівник повинен одержувати реальне збільшення до встановленої зарплати. Це можна назвати диференційованим підходом, заснованим на подушному принципі.