Розгляд мотивації як ключової функції управління в соціально орієнтованому суспільстві
Говорячи про управління, необхідно мати на увазі, що в центрі управлінської діяльності завжди стоїть людина. Людина управляє, людиною управляють і саме управління покликане оптимізувати процеси, які здійснюються для більш раціонального задоволення потреб людини. Тому не можна, на якій би то не було ділянці управлінського ланцюга, ізолювати управління від головної складової – людини і при цьому необхідно враховувати всі фактори, що впливають на життєдіяльність людини та її місце в соціумі.
Безумовно, ключовою функцією управління є мотивація – єдина антропоцентрична функція, що безпосередньо орієнтована на людину як основний об’єкт управління. Це підтверджується відповіддю на запитання: планування чого? – діяльності; організація чого? – діяльності; мотивація кого? – людини; координація чого? – діяльності; контроль чого? – діяльності. Тобто мотивація розглядається як основна функція першого порядку, вона орієнтована на людину як об’єкт управління. Таким чином, мотивація стає центральною функцією управління.
Вирішальне значення має спроможність стимулювати заходи, які є необхідними для реалізації планових рішень, тобто спроможність керівних органів виконавчої влади до мотивації членів підпорядкованих організацій. Під мотивацією в організаційному управлінні розуміють спонукання членів організації до діяльності для досягнення цілей організації, оскільки ні добре складені плани, ні досконала структура організації не мають ніякого сенсу, якщо хтось із членів організації не виконує фактичну роботу. Отже, функція мотивації спрямована на вирішення завдань, пов’язаних із стимулюванням діяльності членів підпорядкованих організацій до виконання робіт згідно з обов’язками, що делегуються їм відповідно до плану [1; 2].
Досвід управлінської діяльності свідчить про те, що головною складовою успіху в управлінні є визнання людей головним джерелом ефективного розвитку організації, джерелом невдач в управлінській діяльності є відсутність підтримки та розуміння з боку людей (працівників). Тому основна увага в управлінській діяльності повинна приділятися стимулюванню людини до ефективної діяльності на благо суспільства, тобто мотивації.
Поведінкою кожної людини управляють мотиви. Понад 200 років тому англійський економіст Адам Сміт, досліджуючи природу й причини походження надбань народів, науково встановив об’єктивну істину, яка полягає в тому, що спонукальних мотивів практичної діяльності будь-якої людини може бути тільки дві: користь (особистий інтерес) і страх. Користь і страх – дві фундаментальні потреби людської природи. На першій побудована ринкова економіка, на другій – командно-адміністративна. Відповідно до цієї теорії, людина за своєю природою ледача, уникає відповідальності, тому найбільш ефективним є управління через поєднання заохочення і покарання (так званий метод “батога й пряника”).
Інші теорії (Мак-Клеланд, психолог Маслоу) стверджують, що в основі поведінки людини лежить потреба.
Первинним мотивом для людини за Маслоу є прагнення до задоволення своїх основних фізіологічних потреб.
Для людей, що займаються управлінською діяльністю і прагнуть обіймати високі позиції в суспільстві, найбільш підходящою є теорія мотивації Мак-Клеланда, відома як теорія трьох потреб: влади, успіху і причетності. Вона подібна до теорії Маслоу.
Серед вітчизняних дослідників, які є провідними фахівцями у питаннях менеджменту організації та розглядали механізми мотивації в управлінні, слід зазначити роботи М.В.Семикіної, Д.П.Богиня, Г.А.Дмитренко, але вони розглядали мотивацію переважно з позиції менеджменту, а саме підвищення конкурентоспроможності та ефективності праці.
Метою дослідження є теоретичне обґрунтування того, що мотивація є ключовою антропоцентричною функцією управління в державі з соціально орієнтованою ринковою економікою, спрямованою на задоволення перш за все потреб громадян.
Виходячи з теорій мотивації, заснованих на потребах, процес мотивації включає: встановлення або оцінку незадоволених потреб; формулювання цілей і визначення дій, необхідних для задоволення потреб. В основі процесу мотивації лежить індивідуальна людська потреба (фізіологічна або психологічна), задоволення якої досягається шляхом певного поводження або дій.
Існують різні методи мотивації, такі як примус, винагорода, солідарність. Примус – заснований на страху піддатися покаранню, наприклад, у вигляді звільнення, переведення на нижче оплачувану роботу, штрафу й т. ін. Винагорода – у вигляді систем матеріального (заробітна плата, премії, участь у прибутку і т. ін.) і нематеріального (нагорода, подяка й т. ін.) стимулювання ефективної праці. Солідарність – розвиток у працівників цінностей і цілей, які збігаються або близькі до цінностей і цілей організації, що досягається шляхом переконання, виховання, навчання і створення сприятливого організаційного клімату.