Розгляд мотивації як ключової функції управління в соціально орієнтованому суспільстві

Застосування кожного з методів мотивації або їхнього поєднання залежить від конкретних умов, в яких працює організація.В адміністративних системах, заснованих на наказах і розпорядженнях, необхідне коректне застосування методів примусу стосовно дисципліни, порядку роботи, дотримання норм, стандартів та інших робочих вимог.

Використання винагороди засноване на положеннях теорії потреб про те, що прагнення і поведінка людей виступають як мотиви, які називаються стимулами. Усі види стимулів прийнято підрозділяти на дві групи: матеріальні та нематеріальні.

До першої групи входять грошові стимули у вигляді заробітної плати, премій, надбавок, участі в капіталі й прибутках, а також різні форми негрошових стимулів (наприклад, надання пільгових путівок на відпочинок і лікування, умови побутового обслуговування на підприємстві, організація робочих місць і умов праці тощо). Ефективним підходом, що застосовується у світовій практиці, є стимулювання працівників за досягнення цілей організації в цілому у вигляді виплат річних премій.

Нематеріальні стимули враховують такі види потреб:

– соціальні, що відбивають потреби в самоствердженні, певному соціальному статусі і владі; вони задовольняються шляхом розширення можливості участі в управлінні, розвитку навичок і вмінь, просуванні посадовими щаблями;

– моральні, що відбивають потреби у визнанні та реалізуються за допомогою схвалення, подяки та інших форм позитивної оцінки;

– творчі, що включають стимули, які дозволяють не тільки використовувати, але й нарощувати потенціал людей. Це створення відповідної творчої обстановки, відкритість у відносинах та інформаційному забезпеченні, застосування групових форм роботи, участь у конференціях і семінарах і т. ін.;

– соціально-психологічні, що відбивають потреби спілкування і представлені всіма елементами культури організаційних відносин як усередині організації, так і за її межами [3].

Солідарності, як методу мотивації, надається велике значення там, де особливо цінується роль групової і командної роботи й прикладаються зусилля до створення сприятливого клімату, що об’єднує працівників в єдиний цілісний колектив. У нашій історії (є на увазі радянський період) цей метод мотивації використовувався разом з такими принципами соціалістичної ідеології, як взаємодопомога, співробітництво і дружні відносини між працівниками різних рангів.

Отже, мотивація – процес стимулювання працівників до діяльності.

Виконання завдань найбільш ефективним є тільки тоді, коли виконавець вчасно мотивований. Тому, мотивація – це діяльність, спрямована на активізацію об’єкта управління з метою найбільш ефективного виконання роботи.

Розглядаючи мотивацію узагальнено, не прив’язуючи її до конкретного роду діяльності (будь-то мотивація керівника, мотивація амбіційного і прагнучого до влади працівника, або мотивація виконавця), ми повертаємося до мотивації в розумінні Адама Сміта, яка розкриває первісну сутність людей, і робимо висновок, що існує тільки два полюси мотивації – користь і страх, які в сучасному розумінні трансформувалися в зацікавленість і відповідальність. Усе інше – похідні цих двох понять, які дуже відрізняються. Крім того, ми стверджуємо, що мотивація повинна застосовуватися на всіх етапах процесу управління. Хоча, безсумнівно, у низці функцій вона має займати місце в середині, тобто після планування та організації, але до координації і контролю. Отже, предметна мотивація – мотивація, заснована на матеріальній зацікавленості, повинна здійснюватися тільки після здійснення функції організації, але завжди до координації. Для того, щоб задати необхідний тон і технологію роботи і, простимулювати працівника саме на цьому ключовому етапі, поки він ще чітко знає, що йому робити, і безпосередньо задіяний в тій або іншій діяльності. Саме в цей період повинні бути максимально застосовані всі стимули.

Мотивація не повинна обмежуватися виплачуванням заробітної плати та доплати. Основні критерії щодо цього повинні враховувати кваліфікаційні характеристики, посади, ранги, звання та ін. На противагу цьому, власне мотивація – це попереднє, або подальше стимулювання за виконання конкретної роботи, у вигляді матеріального, або нематеріального заохочування. Саме тут доцільно використовувати різноманітні системи оцінки за допомогою балів та коефіцієнтів.