Процеси еволюції інформаційних артефактів управління
Окреме слово, а ще частіше – незакінчена фраза, – так би мовити “притягують” до себе продовження цієї фрази. Це явище і є, мабуть, першим прикладом вияву динаміки інформації.
Другу групу сил, які впливають на динаміку комунікативних процесів, складають сили, які пов’язані з процесами “інтерпретації повідомлення”.У процесі комунікації одержувач може сприймати не всю інформацію, яка міститься у повідомленні. Коли лектор читає лекцію великій аудиторії, слухачі, які перебувають у цій аудиторії, сприймають її по-різному. Кожний знаходить щось своє: людина, добре знайома з предметом лекції, сприймає максимум переданої інформації, початківець – добре, якщо половину. Тобто, потенційна інформація поділяється на “корисну”, зрозумілу інформацію, та “марну”, незрозумілу. Друга, частіше за все, просто лишається непоміченою, фільтрується. Співвідношення корисної та марної інформації залежить від багатьох причин, головною з яких можна вважати поінформованість сприймача.
Все виглядає так, нібито корисна інформація “притягується”, а марна – “відштовхується” від сприймача, а рівень його поінформованості нагадує міру сили цього “тяжіння”.
Третя група сил пов’язана з дуже важливою компонентою комунікативної системи – контекстом. Контекст визначається оточенням, у якому здійснюється інтерпретація повідомлення. Контекст може визначатися тематикою лекції, завданням, яке повинна вирішувати людина, метою рішення, яке вона повинна прийняти, розділом знань, знайомство з яким є необхідним для розуміння повідомлення тощо. Тобто виходить, що інформація “багатомірна”, або існує завжди у певному багатомірному просторі, де і відбувається комунікація.
Ця багатомірність є важливою особливістю інформаційних процесів, оскільки вона, у першу чергу, стала причиною появи великої кількості спеціальних мов (кодів), кожна з яких дає змогу вдало вирішувати окремі проблеми розуміння специфічної інформації. “Розум поступово створює конструкції та мови, які дозволяють інтерпретувати феномени, що спостерігаються, описувати їх і робити “зрозумілими”. І найголовніше – пророкувати явища, саме існування яких раніше не укладалося у які-небудь схеми, доступні розумінню” - писав академік М.М. Моісєєв [4].
Четверта група сил пов’язана із споконвічною проблемою людського мислення – проблемою складності. Реальність, яка нас оточує, є дуже складною. Всі науки, наукові теорії, методології, моделі, є ні чим іншим, як винаходами розуму, які переслідують одну мету – спрощення реальності. Принцип спрощення є наслідком глобального “принципу економії”, який проявляє себе у часткових принципах: принципі мінімуму дисипації енергії, принципі мінімуму ентропії, принципі економії у мові. Відомо, наприклад, що рідина у вільному стані прагне зайняти найменший об’єм. Інформаційні процеси теж не уникли впливу цього принципу. Людина, коли бажає запам’ятати великий обсяг інформації, найчастіше використовує прийом поділу його на частини: шляхом повторення, невеликі порції інформації запам’ятовуються швидше. Психологи вважають, що така властивість людської пам’яті пов’язана з її організацією, оскільки інформація, яку сприймає людина, спочатку зберігається у так званій “швидкій” пам’яті, а вже потім, після засвоєння, – переходить до “довгострокової”. А швидка пам’ять – швидко працює, але має обмежений обсяг.
Усі зазначені сили визначають певну динаміку, певні закономірності існування і перетворення інформації у процесах комунікації.
Кажучи про ІПУ, частіше за все мають на увазі певну якісну модель простору, субстанцією якого є інформація. Однак, як відомо, знання не існують самі по собі. Їх творцями та користувачами є інформаційні суб’єкти, які створюють інформацію, здатні її сприймати, оцінювати та використовувати.
У вступі до книги Людвіга Вітгенштайна “Tractatus Logico-Philosophicus. Філософські дослідження” Бертран Рассел зауважує: автор “порівнює лінгвістичний вислів із геометричною проекцією. Геометрична фігура може бути спроектована різними способами, і кожен із тих способів відповідає іншій мові, проте проектні властивості оригінальної фігури залишаються незмінні, хоч би який спосіб був обраний. Ці проектні властивості відповідають тому, що в його теорії речення і факту повинно бути спільне їм обом, якщо речення має стверджувати факт” [5].
Останній образ якнайкраще відповідає нашому визначенню інформаційного простору. Метод “проектування” є, мабуть, найпоширенішим методом спрощення. Складне явище з реальності має багато ознак, які його характеризують. Вивчення такого явища починається з виділення окремих ознак, що дає змогу побудувати спрощену модель (читай проекцію) цього явища. Ознаки виділяються за різними правилами: (1) окремі ознаки видаються досліднику більш вагомими, важливими, ніж інші, і досліднику уявляється, що вивчення саме цих ознак дозволить зрозуміти найбільш суттєвий бік явища (саме поняття “бік явища” дуже близьке до поняття “проекція”), (2) ознаки виділяються і розглядаються окремо, оскільки дають змогу застосувати певні наукові методи дослідження (наприклад, якщо ознаки є числовими, то для їх детального вивчення можуть бути застосовані математичні методи), (3) певні ознаки виявляються незрозумілими, не піддаються дослідженню, і тому доводиться їх пропускати (вимушене спрощення).Те саме можна говорити й про інформацію. Як ми вже відзначали, ІАр є ні чим іншим, як проекціями ситуацій, подій на “площини” інформаційного простору (або вони складаються з таких проекцій). І це не випадково, оскільки головне призначення будь-якого ІАр – це розуміння та сприйняття.