Програми профілактики бездомності як складова державної соціальної політики

- запобігати бездомності серед сімей, дітей та молоді шляхом створення різноманітних можливостей для тимчасового проживання;

- запобігати бездомності шляхом інформування, консультування, надання підтримки в пошукові та наймі житла, зокрема через ведення переговорів з власниками помешкань, які здаються в найм, та посередництво при виникненні конфліктів;

- поєднувати запобігання бездомності з наданням підтримки для лікування наркотичної та алкогольної залежності;

- запобігати бездомності через посилення ролі освіти та навчання, зокрема професійного;

- створити систему координації соціальних послуг та послуг з розширеної юридичної допомоги у випадках, коли існує загроза виселення чи примусового (нечесного) продажу житла;

- розробити програми підтримки та заохочення власників помешкань надавати їх в найм бездомним людям;

- визначити тенденції та причини бездомності через вдосконалення системи збирання даних про бездомних людей та сім’ї, включаючи випадки повторюваної бездомності;

- розробити та прийняти визначення бездомності, яке стосувалося б і тих людей, які ризикують опинитися в стані бездомності;

- ідентифікувати причини бездомності в різних регіонах України та визначити райони найбільшого ризику.

Також важливим інструментом запобігання бездомності може бути розвиток практики попереднього планування перед звільненням чи випискою з резидентного закладу, яке б здійснювалося спільно його персоналом та житловими органами місцевої влади, базувалося б на оцінці потреб потенційно бездомної особи та забезпечувалося відповідними ресурсами.

Висновки. Профілактика бездомності вимагає широкого спектра дій і має включати як наявність достатньої кількості доступного дешевого житла, так і ефективні процедури його використання та розподілу. Але якщо зазначені заходи вимагають значних фінансових вкладень та часу, то забезпечення мережі інтегрованих місцевих послуг, які були б здатні швидко і результативно реагувати на ризики виникнення бездомності, є наразі дуже актуальними і широко використовується в практиці діяльності урядів країн Західної Європи щодо запобігання бездомності.

Також важливим є розробка та використання заходів, що могли б забезпечувати первинну та вторинну профілактику, а також третинне втручання, які в комплексі будуть здатні забезпечити як подолання й зменшення ризиків для людей опинитися на вулиці, так і припинення хронічної бездомності.

Очевидно, що заходи з профілактики бездомності можуть бути ефективними лише за умови об’єднання зусиль та побудови партнерських відносин між різними міністерствами та їх структурами на місцях, оскільки стосуються житлових та соціальних питань, проблем, пов’язаних з охороною здоров’я, захисту прав тощо.

Перспективи подальших досліджень з даної теми, на наш погляд, мають стосуватися існуючої практики запобігання бездомності, яка є в Україні, зокрема досвіду накопиченому громадськими організаціями, його узагальненню та застосуванню в пілотних програмах на рівні окремих міст чи регіонів. Також більш детального вивчення потребують профілактичні програми, що діють у країнах Європи, система їх фінансування, координації функцій між органами державної влади та місцевого самоуправління, управління програмами, методи профілактики, що застосовуються в цих програмах, можливості використання подібної практики в Україні.

Список використаних джерел

1. Burt M.R., Hedderson J., Zweig J., Ortiz M.J., Aron-Turnham L., Johnson S.M. Strategies for Reducing Chronic Street Homelessness: Final Report. Washington, DC: U.S. Department of Housing and Urban Development. - 2004. - 210 р.

2. Shinn M., Baumohl J., and Hopper K. The prevention of homelessness revisited // Analyses of Social Issues and Public Policy. - 2001. - Vol. 1. - P. 95-127.