Програми профілактики бездомності як складова державної соціальної політики
Бездомність, яка останнім часом набула суттєвого поширення як в Україні, так і в країнах Європи, потребує постійного вивчення та аналізу, формування відповідної політики та розробки системи заходів, спрямованих на зменшення кількості бездомних людей. Одним із важливих методів вирішення проблеми бездомності є запобігання бездомності чи її профілактика, яка є важливою складовою стратегій подолання бездомності прийнятими урядами або місцевою владою в багатьох європейських країнах. Але для України значне поширення бездомності - досить нова проблема і відповідна політика та державні механізми, спрямовані на подолання бездомності, перебувають лише на початковому етапі формування. Тому актуальним є вивчення підходів, що застосовуються в профілактичних програмах подолання бездомності в західних країнах, основних шляхів, інструментів та методів, які використовуються для запобігання бездомності, системи управління зазначеними програмами, координації їх із іншими програмами соціальних послуг.
Проблеми формування та розвитку програм профілактики бездомності, як і підходи до розробки та впровадження політик щодо бездомності, ще не знайшли адекватного висвітлення в українській науковій літературі. Питання визначення профілактики щодо бездомності, зміст та організація превентивних заходів, їх взаємодія з іншими програмами підтримки та допомоги вразливим групам населення у вітчизняній науковій літературі ще не розглядалися.
Для розуміння профілактики доцільно використати модель, яка широко застосовується в медицині та була запропонована Д.Клейном і С.Голдстоном [8].
Вона визначає три типи профілактики: первинне, вторинне та третинне втручання.
Первинна профілактика передбачає заходи, спрямовані на попередження виникнення певної події чи поведінки, які виникають уперше, тобто йдеться про те, щоб запобігти виникненню бездомності ще до того, як вона може виникнути. Багато факторів можуть спричиняти ризик бездомності, але коли мова йде про прийняття рішення, на які саме групи потрібно спрямовувати зусилля для профілактичної діяльності, то до уваги, насамперед, потрібно брати такі фактори, як втрата доходів чи ризик їх втрати, звільнення з інституційних закладів чи вихід із соціальних програм, сімейне насильство, проблеми з психічним здоров’ям та залежність від психоактивних речовин.
Зусилля вторинної профілактики зосереджуються на ранньому втручанні одразу ж після того, як визначено ризики, але ще до того, як тяжкі проблеми виникли. У випадку бездомності вторинна профілактика спрямована на тих, хто щойно став бездомним. Утручання полягає в тому, щоб зробити період перебування в стані бездомності якомога коротшим та забезпечити умови для запобігання повторного стану бездомності. Мета вторинної профілактики стосується допомоги людям, які вперше в своєму житті стали бездомними та запобігти тому, щоб стан бездомності став епізодичним чи хронічним і тривав роками.
Третинне втручання вважається не зовсім профілактикою, оскільки воно спрямоване на зміну ситуації, в якій люди вже переживають стан бездомності. Проте втручання на цьому етапі може бути успішним та допоможе припинити хронічну бездомність, інакше кажучи, запобігти продовженню бездомності.
Таким чином, профілактика бездомності стосується потреб тих осіб, які ризикують стати бездомними, перебувають у стані бездомності чи повертаються до стану бездомності [2].
Профілактика бездомності включає діяльність і втручання, які спрямовані на:
- скорочення тимчасового і термінового проживання на користь допомоги та створення умов для стабільного проживання, насамперед для молоді і сімей з дітьми та одиноких людей;
- скорочення випадків повторювальної чи хронічної бездомності;
- скорочення рівня бездомності серед груп ризику та вразливих груп населення.
Стратегії запобігання можуть включати різні методи, до яких удається уряд і місцева влада, та передбачати, наприклад, одноразову чи короткотермінову фінансову допомогу для сплати квартирної плати, юридичну допомогу чи можливості для участі в програмі надання тимчасового чи соціального житла. Вони також включають більш систематичні стратегії, спрямовані на створення відповідних послуг, що допомагали б людям, які проживають у таких інституційних закладах, як тюрми або лікувальні заклади не потрапляти на вулиці чи до системи притулків, а також запобігали б виникненню бездомності у випадках сімейних криз та домашнього насильства. Так, наприклад, у Чикаго найбільш поширеною програмою, що використовується для запобігання бездомності, є надання одноразової чи короткотермінової фінансової допомоги. Приблизно три мільйони доларів урядових фондів виділяється мешканцям цього міста щорічно на надання одноразової квартплати, плати по закладній чи на комунальні послуги. За даними одного з досліджень, проведеного в США, житлові субсидії допомагають уникнути стану бездомності близько 80% сімей, які вперше стали бездомними [10].Іншим прикладом превентивної діяльності може бути приклад роботи Програми підтримки наймачів житла м. Манчестер (Manchester Tenancy Support Service) [9], яка була створена муніципальною радою міста. Ця програма здійснюється в партнерстві між департаментами житла, соціальних послуг та охорони здоров’я. Різні агенції, що працюють під керівництвом зазначених департаментів у разі встановлення, що в їх клієнтів існує ризик виникнення проблем із житлом, переадресовують їх до цієї програми. Фахівець програми насамперед з’ясовує, що спричиняє загрозу втратити житло, а потім вдається до відповідних заходів, таких як: оформлення фінансової допомоги, залучення юриста, переговори з власником житла, якщо це наймане житло, надання тимчасового житла тощо.