Програми профілактики бездомності як складова державної соціальної політики

Досвід європейських країн свідчить, що профілактичні програми є найбільш результативними, коли вони поєднують стратегію та ресурси як на державному, так і на місцевому рівні. Крім того, заходи профілактики мають відповідати потребам певних цільових груп, на які спрямовані. Так, наприклад, муніципалітет м. Гаага (Нідерланди) започаткував програму, спрямовану на потреби таких груп, як колишні ув’язнені (в Україні ця група досить широко представлена в загальній популяції бездомних), колишні пацієнти психіатричних клінік та колишні наркозалежні. Її мета - призупинити маргіналізацію шляхом надання підтримки в трьох сферах - житло, працевлаштування та добробут.

Профілактика вимагає розуміння причин бездомності, так само, як і впливу бездомності на фізичне та психічне здоров’я осіб на такі сфери, як навчання дітей, батьки яких живуть в притулках, стосунки людей, що перебувають в притулках тощо. А це означає, що є потреба в зростанні усвідомлення і розумінні причин та ризиків бездомності саме в конкретному контексті життя громади, оскільки очевидно, що вони по-різному проявляються, наприклад, у великих містах західного та східного регіону України, в столиці та невеликих містах.

Профілактика бездомності охоплює як сферу житлової політики, так і сферу соціальної політики, політики у сфері охорони здоров’я, а також економічної політики, оскільки йдеться як про велику кількість маргіналізованих людей, людей, які обтяжені особистими проблемами, мають проблеми зі здоров’ям, так і цілі громади, що перебувають в неблагополучних умовах унаслідок їх географічного чи економічного становища. Тому створення політики, яка б передбачала заохочення та фінансування основних послуг та тих, які відповідають потребам клієнтів з огляду на місцеві умови, дозволить більш ефективно усувати ризики виникнення та поширення бездомності, сприятиме залученню ресурсів громади.

Також важливим чинником результативної профілактики є інформування населення та підвищення його обізнаності щодо питань, пов’язаних з володінням та наймом житла, набуття громадянами навичок реалізації та захисту своїх прав на житло.

У більшості європейських країн існують телефонні лінії, де можна отримати інформацію, куди, як і до кого звертатися в разі загрози стати бездомним, працівники соціальних агенцій, що надають послуги різноманітним групам клієнтів, мають інформацію про програми та заклади, що надають підтримку та допомогу бездомним.

Згідно із ст. 10 Закону України у рамках відповідних програм проводяться освітні та просвітницькі заходи з інформування населення щодо норм законодавства з питань придбання, відчуження, оформлення і державної реєстрації прав на житлові приміщення та земельні ділянки, щодо інших правочинів, предметом яких є житло, стосовно обов’язків і відповідальності учасників житлових та суспільних правовідносин [11]. Але, незважаючи на те, що з часу прийняття Закону пройшло більше року, питання щодо того, хто повинен розробляти та впроваджувати ці програми, яким цільовим групам вони повинні адресуватися та яким чином будуть знаходити свою цільову аудиторію, залишаються не з’ясованими.

Як свідчить досвід західних країн, політика, спрямована на запобігання бездомності, є результативною тоді, коли її основні заходи плануються на регіональному на місцевому рівні. Тому українському урядові слід заохочувати та створювати умови для того, щоб місцева влада могла формувати власну політику щодо бездомності та надавати підтримку в її фінансуванні. Однією з умов цього може бути вимога розробляти власні стратегії подолання бездомності місцевою владою. Подібна практика, наприклад, існує у Великій Британії, де після прийняття закону про бездомність 2002 (The Homelessness Act 2002) центральний уряд всіляко заохочує розробку та впровадження стратегії подолання бездомності на місцевому рівні, одним із ключових елементів якої є профілактика бездомності.

Для України також актуальною є розробка стратегії подолання бездомності на державному рівні, яка могла б стати основою для формування відповідної політики та включала таку складову, як програма попередження бездомності. Для її створення можна рекомендувати наступне:- при розробці програми орієнтуватися на підхід, який фокусується на причинах бездомності, передбачає їх вивчення та аналіз;

- створювати та розвивати послуги для бездомних, які б забезпечували можливості для допомоги та підтримки, насамперед, на ранніх етапах виникнення бездомності;

- запобігати бездомності через створення різноманітних можливостей постійного доступного житла та створення “запасів” тимчасового житла в громаді, таких як гуртожитки, будинки тимчасового проживання, соціальні гуртожитки;