Оцінка рівня державної підтримки аграрного сектора за допомогою конвенційних методів
В економіці України аграрний сектор залишається винятково важливою ланкою, яка вирішальною мірою визначає соціально-економічне становище суспільства та продовольчу безпеку держави.
За роки незалежності України на селі здійснені глибокі структурні реформи, докорінно перебудовані земельні і майнові відносини, створені організаційно-правові структури ринкового типу на основі приватної власності на землю і майно індивідуальної, сімейної і колективної форм організації праці. Однак ці надзвичайно важливі процеси вимагають постійної державної підтримки і стимулювання [1, c. 181]. Така необхідність спричинена як об’єктивними особливостями функціонування сільського господарства, відставанням вітчизняного сільського господарства порівняно з розвинутими країнами за технологічним рівнем виробництва, так і потребою у вирішенні специфічних проблем українського аграрного сектора, нагромаджених за роки пострадянського розвитку [2].
Однак очевидно, що в умовах обмеженості бюджетних коштів перед державою постає завдання найбільш ефективного їх використання у всіх напрямах, у тому числі й щодо вироблення найбільш ефективної аграрної політики.
Тому метою досліджень є опрацювання методики оцінки рівня державної підтримки та ефективності регулювання аграрного сектора, яка використовується в Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) і визначення механізмів підтримки аграрного сектора, які відповідають вимогам СОТ.
Існує помилкове уявлення про те, що рівень державної підтримки сільського господарства визначається розміром суми коштів, які спрямовуються державою в сільське господарство, і що збільшення цієї суми приведе до поліпшення стану справ в аграрному секторі. Так, якщо припустити, що держава не здійснює ніяких виплат суб’єктам господарювання, проте впроваджує високі імпортні тарифи на все імпортне продовольство, яке ввозиться в країну, та буде мати місце завищений курс валюти, то таке регулювання неминуче призведе до підвищення ціни на продукцію сільського господарства на внутрішніх ринках. Зрозуміло, що у таких умовах сільськогосподарські товаровиробники отримуватимуть додаткові прибутки за рахунок підвищення цін, які оплатять внутрішні споживачі.
Водночас може таке бути, що держава буде витрачати значні суми коштів на підтримку сільського господарства, але ж реальної допомоги товаровиробникам не буде. Наприклад, держава витрачає великі суми на дотації виробникам певного виду продукції. Одночасно вводиться заборона або обмеження на вивіз цієї продукції за межі країни та буде мати місце занижений курс валюти. У результаті на внутрішньому ринку ціни можуть значно впасти, і як результат - сільськогосподарські товаровиробники будуть зазнавати суттєві збитки.
Вирішити проблему оцінки результатів втручання держави допомагають показники, які досить довго використовуються науковцями та практиками у всьому світі, а саме показники, які засновані на порівнянні сформованих внутрішніх цін на сільськогосподарську продукцію з світовими цінами на аналогічних ринках. Такий підхід ґрунтується на тому, що при відсутності державного втручання і наявності вільної конкуренції на внутрішніх і зовнішніх ринках установилися б однакові ціни, тобто не було б розходжень між внутрішньою і світовою ціною.
У результаті тієї або іншої державної аграрної політики може виникнути розрив між цінами на внутрішньому і світовому ринках, причому позитивне значення цього розриву свідчить про підтримку внутрішнього виробника, негативне – про його оподатковування. При порівнянні внутрішніх цін зі світовими, перші корегуються з урахуванням витрат на доставку, переробку і маркетинг, тобто на маржу до ринку, де вітчизняний продукт може реально зустрітися зі світовим. Світові ціни, виражені в національній валюті, називаються також довідковими цінами. Показники оцінки підтримки сільського господарства дозволяють порівнювати внутрішні й довідкові ціни і визначати рівень оподатковування або субсидування виробника.
Для товарів, які не виходять на світові ринки, можна підбирати ціни, що найбільш точно відображають альтернативні витрати.
Таким чином, рівень державного впливу знаходить відображення у різниці між фактичними (внутрішніми) цінами і альтернативними витратами, і всі конвенційні методи кількісної оцінки рівня державної підтримки сільського господарства ґрунтуються на визначенні цієї різниці.
Методологія кількісної оцінки державної підтримки аграрного сектора описана в книзі I. Tsakok “Agricultural Price Policy: A Practitioner™s Guide to Partial-Equilibrium Analysis”, що вийшла в 1990 р. Там наводяться формули показників, а також способи оцінки і корегування для цілей оцінки підтримки внутрішніх і довідкових цін, і валютних курсів.