Загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування - головний стратегічний напрям реформування фінансування охорони здоров’я України

Водночас в обох групах законопроектів недостатньо опрацьованими залишаються питання, що стосуються визначення переліку послуг, які покриваються за рахунок страхування, принципів визначення вартості послуг, порядку і принципів відшкодування вартості медикаментів, що надаватимуться застрахованим.

Проаналізувавши вплив зазначених вище альтернативних законопроектів, який вони можуть справляти за умови їх прийняття, на солідарність та справедливість фінансування сфери охорони здоров’я в Україні, а також з огляду на проблеми, пов’язані з вимогами до регулювання та управління, та на рівень складності запровадження нової системи фінансування сфери охорони здоров’я в Україні, експерти проекту вважають, що обидва законопроекти містять окремі елементи, які в майбутньому можуть сприяти підвищенню ефективності та якості системи фінансування та управління у сфері охорони здоров’я в Україні.

Спроби політиків упровадити загальнообов’язкове медичне страхування закінчилися нічим не лише на загальнодержавному рівні, а й у намаганні провести експеримент на базі міста Києва.

Не лише політичні опоненти не можуть знайти загального шляху реорганізації охорони здоров’я, але й думки вчених розійшлися щодо впровадження страхового механізму.

Так, одні вважають, що в Україні терміново слід провести реформу соціального страхування з уведенням системи державного обов’язкового медичного страхування, причому за системи страхової медицини більшість медичних закладів зароблятимуть кошти на своє утримання і працюватимуть на повному самофінансуванні, за винятком окремого переліку закладів, які й надалі фінансуватимуться з бюджету [5].

На думку інших, доцільним є поступове запровадження страхової медицини й активне залучення позабюджетних коштів (за рахунок законодавчо визначеного переліку платних послуг, здавання в оренду основних фондів, непрофільної діяльності, благодійних коштів тощо), тобто перехід до бюджетно-страхової форми фінансування. Вони вважають, що частка державних коштів має бути не нижчою за 60% від загального обсягу [6].

Слушною з приводу реформування фінансового механізму охорони здоров’я є думка про те, що сума страхових внесків держави має бути встановлена на нинішньому рівні забезпечення у розрахунку на одного жителя, що гарантуватиме існуючий рівень фінансування. Дійсно, страховий механізм потрібно запроваджувати поступово, і держава не повинна перестати брати участь у фінансуванні закладів охорони здоров’я, навпаки, вона має брати найактивнішу участь і не лише в контролюванні, а й у фінансуванні з поступовим збільшенням обсягів фінансування.

Приклад зарубіжних країн підтверджує, що має відбуватися не лише підвищення витрат на охорону здоров’я у межах суспільства, а й зростання частки держави у цьому процесі.

Висновки. Підбиваючи підсумки, можна констатувати той факт, що жоден із законопроектів не є ще достатньо опрацьованим та виваженим для того, щоб забезпечити рівномірне запровадження нової системи медичного страхування, яка б характеризувалась фінансовою стабільністю та базувалася на принципі прозорості процесу прийняття рішень щодо обсягу допомоги, який гарантується застрахованим особам. Тому необхідно знайти єдиний шлях до реформування охорони здоров’я і розробки нового законопроекту.

Завданням законопроекту має бути:

- розмежування джерел фінансування охорони здоров’я та визначення напрямів їх використання;

- запровадження в Україні обов’язкового медичного страхування;

- створення умов для розвитку самоврядування закладів охорони здоров’я державної та комунальної власності;

- сприяння подальшому розвитку ринкових відносин у сфері охорони здоров’я;

- визначення шляхів збільшення фінансування охорони здоров’я;