Загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування - головний стратегічний напрям реформування фінансування охорони здоров’я України
Обидва законопроекти мають позитивні аспекти стосовно структури управління, законопроект № 3370 передбачає більші групи та більшу кількість представників. Адекватна ефективна структура управління, що включає регіональних представників, може бути створена шляхом поєднання елементів обох законопроектів.
В обох законопроектах залишається відкритим питання про те, які послуги включати в програму медичного страхування. Для того щоб зробити процес прийняття рішень більш прозорим, слід включити у закон низку критеріїв, а саме: фактична обумовленість, ефективність, медична необхідність. Ці критерії сприятимуть вирішенню питання про те, які медичні послуги можуть бути включені до пакета, вартість якого покривається за рахунок обов’язкового медичного страхування.
Принципи визначення вартості медичних послуг проектом закону № 3370 регулятивно не визначені, у проекті закону № 4505 методика, ухвалена Кабінетом Міністрів України, визначення вартості - надавачами послуг, але регулятивно залишається не визначено, які витрати необхідно включити. Отже, ми можемо сказати, що принципи визначення вартості послуг мають визначатись законом. Крім того, характер витрат, що покриваються цією вартістю, має бути визначений законом. У законі має бути окреслено, які саме витрати мають враховуватись при визначенні вартості медичних послуг. При цьому слід звернути увагу на те, що у світовій практиці витрати на освіту та наукові дослідження не покриваються за рахунок коштів обов’язкового медичного страхування (як це пропонується проектом закону № 3370). Джерела фінансування таких витрат мають визначатися окремо. Це дасть змогу уникнути непорозумінь між Міністерством охорони здоров’я, Фондом медичного страхування та Міністерством фінансів.
Розглядаючи регулятивні труднощі страхового ринку, потрібно звернути увагу на приклад зарубіжних країн. Досвід країн з конкурентними ринками медичного страхування свідчить, що страховики, як правило, прагнуть страхувати осіб з кращим станом здоров’я та намагаються не страхувати осіб з високим ризиком для здоров’я (законопроект № 3370). Це негативно впливає на можливість гарантувати медичне обслуговування хронічним хворим та літнім людям і негативно позначається на справедливості фінансування охорони здоров’я. Повне уникнення такого явища, як “збирання вершків”, шляхом державного регулювання на практиці виявляється неможливим. Послаблення певною мірою подібної тенденції потребує надзвичайно сильних регулятивних можливостей держави.
В обох проектах закону при добре визначених групах не регулюється початок та завершення строку дії страховки, отже, є необхідним регулювання початку та завершення строку дії страховки.
Законопроект № 3370 пропонує єдині внески для працюючих осіб (відрахування у розмірі 6% від прожиткового мінімуму), а законопроект № 4505 - пропорційні страхові внески (відрахування залежно від розміру доходів працюючих осіб). Більший рівень узгодженості вбачається у законопроекті № 4505, оскільки за умов пропорційної виплати (відсоток від суми доходу) особи з більшими доходами сплачують більші суми внесків. Таким чином, вони здійснюють фінансову підтримку осіб з меншими доходами.
Щодо укладання контрактів із надавачами послуг, то в законопроекті № 3370 засновується на рівні акредитації. Не існує чіткого регулювання стосовно права страховика обирати серед існуючих пропозицій надавачів послуг тих, з якими буде укладено контракт. У законопроекті № 4505 більш детальне регулювання стосовно укладання контрактів, але не існує чіткого регулювання стосовно права страховика обирати серед існуючих пропозицій надавачів послуг тих, з якими буде укладено контракт. Отже, з метою уникнення подальших суперечок закон має чітко визначати, чи надається страховику право вибору для укладання контракту серед існуючих пропозицій надавачів послуг.
Різні програми послуг передбачені різними рівнями страхування (законопроект № 3370). Більш універсальні програми, як правило, справедливіші (законопроект № 4505), справедливі системи забезпечують однакову доступність послуг для осіб з однаковими потребами. Отже, другий законопроект є більш справедливим.У законопроекті № 3370, надавач послуг наділяється частковою автономією (у розпорядженні доходами від обов’язкового та добровільного медичного страхування). У законопроекті № 4505 автономія надавача послуг у розпорядженні більшою часткою доходів, причому передбачається, що переважна частина коштів буде надходити від медичного страхування. Автономія надавача послуг в управлінні установою при відповідному державному регулюванні є мотивуючим фактором ефективності сфери охорони здоров’я.
Спільними позитивними рисами обох груп законопроектів про обов’язкове медичне страхування є норми, що стосуються підвищення ступеня фінансово-господарської автономії надавачів послуг, досить детальне визначення груп населення, що підлягають страхуванню.