Державна політика з надання пільг соціально уразливим верствам населення
Введення інших економічних змінних допомагає виявити ефективність пільг як засобу підтримки малозабезпечених верств населення. Для порівняння візьмемо середній розмір витрат на душу населення. Вважається, що серед бідних сімей цей показник нижчий. Насправді ті, хто фактично користується хоча б однією з передбачених законодавством пільг, мають дещо нижчі витрати, ніж населення в цілому та ті, хто не користується пільгами. Це свідчить про те, що пільги допомагають бідним незначною мірою, більше, ніж заможним.
Треба відмітити ще таку особливість – не всі ті, хто має право на пільги, користуються цим правом. Дослідження показують, що лише 80% громадян, які мають право на пільги, користуються ними. Некористування пільгами та його причини показує недоліки сучасної системи пільг та компенсацій як засобу допомоги бідним верствам населення.
Таким чином, здійснений нами аналіз системи надання пільг та компенсацій населенню країни дав змогу зробити такі висновки щодо розв’язання даної проблеми. На сучасному етапі система пільг не повною мірою виступає інструментом соціального захисту населення. Про це свідчить її подвійний характер.
Наведений аналіз стану системи пільг та компенсацій в Україні дав змогу зробити наступні висновки:
Безперечно, система надання населенню пільг і компенсацій є ключовим елементом соціальної політики. Але, на жаль, ступінь користування пільгами показує, що сучасна система пільг і компенсацій не виконує свого соціального завдання, яке полягає в забезпеченні підтримки соціально уразливих верств суспільства. Загалом лише 43% населення використовує своє право на ті чи інші пільги. З них 70% складають не бідні, а ті, хто належить до більш забезпечених верств суспільства. Некористування пільгами підтверджує тенденцію, що найбільшу частину серед тих, хто має право на пільги, але не користується ними, складають бідні. Крім того, найпоширеніша причина не користування пільгами серед бідних, які мають право на пільги, це відсутність підстав для користування. Інакше кажучи, право користуватися міжміським транспортом нічого не варте для сільських мешканців, які просто не можуть їм скористатися. В цій ситуації пільга стає лише декларативною й не має жодного практичного значення для тих, хто ніби–то має на неї право.
Усе це свідчить про те, що настав час радикально реформувати українську систему пільг і компенсацій, яка має виконувати функцію соціального захисту найбільш нужденних верств населення. В умовах як загальної обмеженості ресурсів бюджетів усіх рівнів, так і обсягу коштів, що можуть за нинішньої економічної ситуації в країні спрямовуватись для потреб соціального захисту населення, дуже важливим питанням є раціональне та ефективне використання цих коштів. Посилення соціального захисту найбільш соціально вразливих верств населення вимагає змінити характер сучасної системи.
Доки не буде приведено у відповідність наявність коштів з обсягами та різними видами пільг і допомог, бідна частина населення ніколи не одержить підтримки, яку повинна надавати їм система пільг і компенсацій. Систему потрібно зробити врівноваженою та концентрованою – такою, щоб пільги були не привілеями, а адресною допомогою найбільш нужденним членам суспільства.
При реформуванні державної політики з надання пільг і компенсацій треба враховувати відносну вагу визначених цілей і необхідність зробити чіткий політичний вибір у разі існування несумісних цілей.
Повинно бути менше пільг за професійною ознакою (працівники органів внутрішніх справ, прокуратури, транспорту, військовослужбовці тощо), і більше пільг, які надаються найбільш уразливим верствам населення (інвалідам війни та загального захворювання 1 та 2 груп, громадянам, віднесеним до 1 та 2 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям–інвалідам, пенсіонерам тощо). Це буде прогресом для системи в цілому, тому що рівень заробітної плати переважної більшості зазначених категорій, які одержують пільги за професійною ознакою, досить високий і значно перевищує середній.Крім того, в чинній системі пільг та компенсацій є такі пільги, які в інших країнах не розцінювалися б як складові соціального захисту населення. Це безплатне або пільгове санаторно–курортне лікування, надання бюджетних кредитів тощо. Щоб зберегти цілісну систему соціального захисту, яка б задовольняла потреби дійсно соціально незахищених членів суспільства, потрібно відмінити пільги, які не можуть розцінюватися як складові системи соціального захисту населення. Однак відміняти такі пільги треба поступово і обережно, щоб звести до мінімуму негативні наслідки.
І нарешті, потрібно збільшити прозорість та відповідальність у наданні пільг, що залишаться після реформи, налагодити зворотний зв’язок між державними органами, які втілюють у життя державну політику щодо соціального захисту населення країни, та її громадянами для створення більш результативної системи захисту соціально уразливих верств населення.