Державна політика з надання пільг соціально уразливим верствам населення
В Україні за багато років створилася складна й розгалужена система пільг та компенсацій для окремих категорій громадян. Це виплати чи послуги, які надаються населенню згідно з чинним законодавством України. Але при відсутності адресності їх надання система вийшла з–під контролю та потребує реформування. Саме те, що діюча система пільг не забезпечує надання допомоги виключно бідним верствам населення, а сприяє помітному збільшенню доходів заможних верств, зростанню економічної нерівності в суспільстві, наголошено в Стратегії подолання бідності [4, с. 4]. Соціальний захист, у свою чергу, має ґрунтуватися на принципах поглиблення адресності та забезпечення матеріальної підтримки непрацездатних громадян, сімей з дітьми, пенсіонерів та осіб з обмеженими фізичними можливостями [2, с. 2].
Проблеми та особливості формування ефективної системи підтримки соціально уразливих верств населення країни досить широко досліджуються в працях Е.Лібанової, О.Палій, О.Сергієнко, В.Скуратівського, Н.Якуненко [3, 6, 7, 8] та інших вітчизняних вчених.
Незважаючи на значну кількість публікацій, що висвітлюють різні аспекти державної політики щодо соціального захисту населення, питання аналізу та формування оптимальної системи надання пільг та компенсацій громадянам не набули достатнього ступеня розробленості.
Завдання цієї статті полягає у розгляді наявної системи надання пільг та компенсацій населенню країни як складової системи соціального захисту та виявлення її внутрішніх протиріч і недоліків.
Сьогодні в Україні система пільг спрямована на вирішення двох принципово різних завдань. Перше – це надання привілеїв окремим категоріям населення, які влада прагне виділити із загальної сукупності, незалежно від рівня доходу. Існування пільг такого роду значною мірою є тягарем для системи соціального захисту населення країни. Друге завдання – це підтримка соціально уразливих верств населення, що можна вважати специфічною формою адресної соціальної допомоги. Сучасна державна політика щодо соціального захисту населення повинна виступати цілеспрямованою дією, безпосереднім чи опосередкованим впливом на повсякденне життя суспільства, стати підсумком великої кількості програм, законодавчих намірів та організаційних взаємодій. І повинна вона розроблятися з метою досягнення поставлених цілей або певного результату, хоча не завжди реалізується на практиці [5, с. 14–16].
Система пільг виникла ще тоді, коли Україна була частиною Радянського Союзу. У радянські часи наявність пільг у певної частини населення розцінювалося як свого роду привілей. Функція пільг полягала у наданні особливого статусу окремим категоріям громадян, які мали певні заслуги перед країною чи займали високі посади в суспільстві. Надання пільг жодним чином не залежало від рівня добробуту, а тільки ще більше виділяло пільгову категорію серед звичайних громадян.
На початку 90–х рр. різке падіння життєвого рівня населення країни спонукало державу до пошуку нових засобів захисту найбільш уразливих верств населення. І таким засобом стало надання пільг цим категоріям населення. Пільги стали використовуватись як один з інструментів соціального захисту і набули масового поширення [6, с. 21–22]. Така практика призвела до значних викривлень в економічній політиці держави й кардинально змінила сутність пільги.
Нинішня система пільг та компенсацій дуже складна, їх надання передбачає
27 законів України, 2 укази Президента України, 15 постанов Кабінету Міністрів України та ще 5 актів уряду [1, с. 100]. Умовно всі пільги поділяються на дві групи: одноразові та багаторазові. Одноразовою пільгою особа може скористатися лише раз протягом тривалого періоду, передбаченого законодавством. Багаторазові пільги використовуються регулярно, незалежно від терміну та кількості випадків використання. Серед багаторазових пільг переважають такі, що мають індивідуальний характер (право на проїзд у транспорті, санаторно–курортне лікування, купівля медикаментів), але серед них є й такі, які автоматично поширюються на всіх членів сім’ї. Слід зазначити, що пільги в даний час настільки поширені, що на кожного мешканця країни припадає більше одного випадку використання пільг, а в майже 50% українських сімей є хоча б один пільговик.
В Україні склалися серйозні перешкоди, що ставлять під сумнів здатність системи пільг та компенсацій виконувати завдання, яке перед нею стоїть. Головна проблема в тому, що система була сформована без узгоджень з діючим законодавством та без урахування особливостей економічних процесів.У цьому й полягає проблема. Враховуючи значну кількість одержувачів вищезазначених пільг та компенсацій, а відповідно і значні обсяги витрат з їх фінансового забезпечення, виникає потреба пошуку необхідних для цього бюджетних асигнувань. Це завжди було складно для України, але особливої актуальності ця проблема набула в останні роки через відомі ускладнення в економічному розвитку країни та пов’язане з цим зменшення надходжень до бюджету. І як наслідок цього, більшість пільг не були в повному обсязі профінансовані. Зобов’язання з виплати пільг призвели до значної заборгованості у бюджетах всіх рівнів. Існує дедалі більший розрив між пільгами, що їх надає законодавство, та фінансовою можливістю уряду надати ці пільги.