Державне регулювання економіки

Система державного регулювання економіки ґрунтується на взаємоузгодженні матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у економічному обігу держави з метою досягти максимальної ефективності за умов їх обмеженості. Система має три складові частини, а саме:

- прогнозування;

- макроекономічне планування, або економічне програмування;

- програмно-цільове планування;

Прогнозування – це науково аргументоване передбачення ймовірних тенденцій і напрямків при розв’язанні стратегічних завдань суспільства. Прогноз - це передпланова розробка багатоваріантних моделей плану.

Макроекономічне планування являє собою науково обґрунтовану організацію суспільства, соціально-економічного і виробничого процесів у країні, регіоні, галузі, на підприємстві. В Україні макроекономічне планування здійснюється у формі розробки та реалізації Державної програми економічного і соціального розвитку України (ДПЕСРУ).План ( програма) формується урядом з метою реалізації економічної політики держави.

Програмно-цільове планування являє собою спосіб вирішення державних соціально-економічних проблем в різних ланках організаційної структури економіки. Реалізується через цільові комплексні програми (ЦКП).

Держава, як суб'єкт суспільних інтересів, виконує комплекс взаємозв’язаних функцій і завдань, з одного боку, як власник майна та підприємець, а з іншого , як регулятор соціально-економічних процесів.

Під державним регулюванням за умов ринкової економіки, розуміють такий вплив органів управління (координації) на розвиток національної економіки, який, використовуючи методи прямого регулювання (інвестиції, дотації, ціни) та побіжного регулювання (кредитна , амортизаційна, податкова політика),орієнтує державний, приватний та змішаний сектор економіки на використання фінансового механізму та економічних регуляторів.

Державне регулювання здійснює свої функції за допомогою певних форм та методів впливу на економічні процеси. Світовий досвід виділяє наступні головні форми державного регулювання економіки:

1) Структурна політика - обґрунтування цілей і характеру структурної перебудови економіки, визначення пріоритетних ланок суспільного виробництва і оптимального співвідношення між ними.

2) Індикативне планування - це адекватна ринковим відносинам форма макроекономічного планування. Показники індикативного плану не мають для окремих господарських суб’єктів статусу обов’язкових завдань , а носять рекомендаційно-орієнтований характер, тобто орієнтують товаровиробника на випуск певного виду продукції.

3) Бюджетно - податкова політика - це найбільш давній інструмент державного втручання у ринкову економіку. Бюджетна політика реалізується через визначення оптимальних співвідношень між доходами і витратами держави. Ефективність бюджетної політики залежить від податкової політики. Держава через рівень оподаткування, порядок обчислення податкової бази та систему податкових пільг та обмежень визначає, з одного боку, величину надходжень до державного бюджету, а з другого боку , спрямовує ділову активність господарських суб'єктів у відповідності до встановлених цілей та пріоритетів економічного розвитку.

4 )Грошово-кредитна політика – заходи центрального банку, спрямовані на зміну грошової маси у обігу, обсягу кредиту , рівня процентних ставок та інших показників, за допомогою яких держава має можливість впливати на економічну кон’юнктуру.

5) Цінове регулювання економіки. Держава може втручатись у ціноутворення у формі прямого регулювання, а саме встановлення фіксованих цін на найважливіші товари , граничного їх рівня, заморожування цін на певний термін та інше , а також у формі побіжного регулювання – зміни рівня та диференціації ставок товарних податків.