Інвестиційний менеджмент: механізми залучення іноземних інвестицій
Вкладання іноземного підприємницького капіталу у вигляді прямих інвестицій може бути здійснено у 1-4-ій із вказаних вище форм залучення іноземних інвестицій. Співробітництво у п'ятій формі (на підставі договору у формі міжнародної кооперації) спрямовано, в першу чергу, на залучення передових закордонних технологій або отримання деяких видів обладнання, які потім будуть оплачені поставками комплектуючих. В окремих випадках співробітництва з іноземними інвесторами на підставі договору також може бути створена спільна власність (наприклад, коли за умовами договору іноземному партнеру передається пакет акцій як плата за надання у використання обладнання, нових технологій тощо).
Статистичні дані свідчать, що переважною формою здійснення прямих інвестицій в українську економіку є створення спільних підприємств (СП). Так, на початок 1999 р. 72% всіх російських інвестицій в Україну (134,9 млн. дол. США) було вкладено у СП. Таке інвестиційне співробітництво у формі СП для української сторони має дві переваги. По-перше, залучаються нові матеріальні і фінансові ресурси, які входять до складу основних фондів підприємства і безпосередньо не потребують оплати. По-друге, об’єднання інтересів партнерів підвищує їх зацікавленість у вдосконаленні виробництва, здобутті ринків.
Але СП мають і негативні сторони. Якщо українські підприємці-учасники спільного підприємства частково втрачають контроль над ним, суттєва частина доходу стає власністю іноземного партнера і буде сплачуватися йому постійно пропорційно до його частки у статутному фонді СП. Тому, у випадку необхідності збереження повного контролю над підприємством українською стороною (що особливо важливо при інвестиційному співробітництві на підприємствах ВПК, стратегічно важливих для економіки держави підприємствах та на державних підприємствах з незмінністю форми власності) інвестиційне співробітництво з інвесторами може здійснюватись на підставі договору.
Сьогодні при інвестиційному співробітництві на рівні підприємств необхідно виходити з того, що більшість українських підприємств практично не мають власної валюти, а вільні кошти для її купівлі на біржі теж обмежені. В цьому випадку перевіреною формою довготривалого співробітництва з російським партнером для залучення передової технології може бути співпраця саме на основі договору (контракту). Ці договори передбачають, як правило, передачу протягом стартового періоду більш сильним партнером по кооперації (ліцензіаром) менш сильному (ліценціату) своїх технологій і технологічного обладнання, яких бракує ліцензіату, а також своїх прав на використання промислової власності. За все це ліцензіат поставляє ліцензіару вироблену ним проміжну, а потім і готову кооперовану продукцію. Організується співробітництво також по лінії збуту і післяпродажного сервісу продукції.
В світовій практиці використовується декілька форм (моделей) договірної кооперації. Найпростіша з них - підрядна кооперація, за якої підрядник виробляє для замовника, як правило, за документацією останнього проміжну або кінцеву продукцію. Ця форма кооперування найбільш поширена, але й ризикована. Вона ставить підрядника у становище, залежне від замовника, який за певних умов може відмовитися від пролонгації замовлень і знайти іншого партнера.
За формою підрядної кооперації працюють і деякі українські підприємства. Так, наприклад, завод "Чернігівавтодеталь" має коопераційні зв'язки з Горьківським автомобільним заводом, що входить до складу російської ТФПГ "Нижегородские автомобили". Дане українське підприємство поставляє російським автомобілебудівникам, як і за часів СРСР, карданні вали. Воно також збирає автомобілі "Газель" та "Волга" за викрутковою технологією з російських вузлів і комплектуючих деталей.
Хочеться думати, що орієнтація провідних українських підприємств на участь у коопераційних зв'язках в ролі постачальника найпростіших вузлів і деталей або складальника кінцевої продукції за викрутковою технологією є тимчасовим явищем, що викликано загальною економічною кризою в країні. Адже таке місце вітчизняного виробника у міжнародній кооперації замість підвищення інноваційної динаміки в українській промисловості призведе лише до подальшої деградації науково-виробничого потенціалу країни.Вбачається неперспективною також орієнтація деяких українських підприємств на відновлення існуючих раніше коопераційних зв'язків з російськими суб’єктами господарювання без врахування фактора конкурентноздатності на світовому ринку продукції, що має вироблятися по кооперації. У випадку, якщо ця продукція не буде конкурентоспроможною на світовому ринку, вітчизняні підприємства можуть опинитися у повній залежності від російських партнерів, що реально загрожуватиме їх економічній безпеці. Особливо це стосується тих українських підприємств, коопераційне співробітництво яких ґрунтується переважно на подетальній (виробництво окремих частин продукту) та технологічній (виконання окремих операцій і стадій технологічного процесу) спеціалізації виробництва.
Необхідно відзначити, що кооперація нині лежить в основі діяльності корпорацій країн світу та ТНК, їх динамічного розвитку. Економічна потужність країни значною мірою визначається наявністю у ній великих корпорацій, які є транснаціональними за сферами своєї діяльності і мають загальнонаціональне значення. В Україні сьогодні поки що немає жодної промислово-фінансової групи (ПФГ), а тим більше - транснаціональної ПФГ (ТПФГ). Це свідчить про те, що в Україні ще не створені умови для формування притаманного суверенній державі корпоративно-коопераційного каркасу економіки, основу якого складають коопераційні зв'язки між підприємствами в середині країни.