Інвестиційний менеджмент: державне регулювання інвестиційного процесу

За будь-яких режимів завдання ва¬лютної політики полягає у підтримці відносної стабільності курсу національ¬ної валюти. Так, унаслідок серпневої кризи 1998 року в Росії, загальна сума статутного капіталу комерційних банків України збільшилася на 461 млн. грн. і станови¬ла на кінець року 2097 млн. грн., тоді як його еквівалент у доларах зменшився з 861 млн. до 612 млн. доларів США. Од¬нак запровадження в Україні плаваючо¬го курсу за умов відсутності розвинутих фінансових ринків (що не дозволяє НБУ застосовувати для регулювання обмінного курсу інструменти непрямої опосередкованої дії, а саме операції на відкритому ринку) може призвести до нестабільності валютних курсів. Таку невідповідність між курсовим режимом і наявними інструментами регулювання обмінного курсу НБУ за нинішньої си¬туації змушений буде компенсувати проведенням іще жорсткішої монетар¬ної політики. Відсутність в Україні фор¬вардного валютного ринку перешкоджає становленню механізмів страхування курсових ризиків, що теж негативно впливає на інвестиційний процес. До того ж до забезпечення структурної трансформації в Україні глибоку девальвацію гривні не можна розглядати як альтернативний заходам державного регу¬лювання інструмент стимулювання еко¬номічного зростання (за рахунок збільшення експорту внаслідок перероз¬поділу ресурсів на користь експортерів) через нееластичність експорту. Незважа¬ючи на значну девальвацію гривні у 1998 та 1999 роках український експорт скоротився торік на 11%, у першому кварталі 1999 року — на 19%, у другому — на 17%. Надходження валютної ви¬ручки на коррахунки від експорту то¬варів лише за минулий рік знизилися майже на 17%. Значне падіння обсягів експорту до країн СНД, зокрема до Російської Федерації, зумовлене не так втратами від курсових різниць, як спадом вітчизняного виробництва, його високою собівартістю, низькою якістю наших то¬варів, введенням нових торговельних обмежень у державах — торговельних партнерах України, посиленням конкуренції на світовому ринку, антидемпінговими роз¬слідуваннями (високотехнологічні това¬ри менше потерпають від цінових диспаритетів та зміни кон'юнктури на світових ринках). Товарна структура ук¬раїнського експорту протягом кількох років не змінювалась, як не змінював¬ся перелік товарів, що забезпечують ва¬лютні надходження до країни. В основному це продовольчі товари, сировина, продукція металургії та хімічної про¬мисловості, вартість яких на зовнішніх ринках падає, що змушує нарощувати їх фізичні обсяги. За таких умов пере¬орієнтація експортних потоків теж є проблематичною. Насправді країни з нижчою продуктивністю, якістю та складністю праці змушені утримувати¬ся на зовнішніх ринках за рахунок заниження експортних цін порівняно з національними витратами виробниц¬тва, тобто більше вивозити на одиницю імпорту товарів, що призводить до не¬еквівалентного міжнародного еко¬номічного обміну. Таким чином, щоб економіка виграла від девальвації курсу національної валюти, необхідно мати пев¬ну структуру виробництва (зокрема екс¬портного) та споживання, можливості що¬до заміни імпорту та зовнішні ринки збу¬ту. Слід враховувати також значний рівень імпортної складової у собівар¬тості українського експорту, що означає імпорт інфляції та подорожчання об¬слуговування зовнішнього боргу у разі заниженого курсу гривні.

Крайньою формою фіксованих ва¬лютних курсів є режим валютного бю¬ро (currency-board), який не дає змоги задіяти механізми рефінансування цен¬трального банку для підтримки ліквід¬ності банківської системи, оскільки пропозиція національних грошей безпо¬середньо залежить вад накопичення ва¬лютних резервів. Це призводить до не¬гнучкості національної кредитної по¬літики, зокрема, інвестиційний процес ставиться у жорстку залежність від ста¬ну платіжного балансу, особливо екс¬порту. Фактично іноземна валюта опосередковано стає національною валю¬тою. Отож при домінуванні в країні банківського механізму інвестування та браку зовнішніх інвестицій зміни в структурі економіки за такої моделі курсоутворення цілковито залежатимуть від поточної кон'юнктури міжнародних ринків товарів, що ускладнить ре¬алізацію національної стратегії струк¬турної перебудови. Такий валютний ре¬жим запроваджено, зокрема, в Арген¬тині, Болгарії, Гонконгу та Естонії. У разі скасування заборони на викори¬стання в країні іноземної валюти як за¬собу платежу вона стає власне націо¬нальною валютою, що вже маємо у ла¬тиноамериканських країнах — Сальва¬дорі та Панамі (долар США), а також у Косові (німецька марка).

9.4. Міжнародне регулювання руху капіталу та його перспективиСьогодні Україні властива традиційна торговельна модель зовнішньоекономічних відносин, тоді як усі види ресурсів оптимально використовуються за участі в сучасних інвестиційно-виробничих системах (транснаціональних корпораціях). Платіжна криза, зокре¬ма у міждержавних розрахунках, теж негативно впливає на процес інвесту¬вання, робить проблематичним не ли¬ше розширене, а й просте відтворення виробництва.

Із часу розпаду СРСР та розбудови країнами СНД власних платіжних сис¬тем їм так і не вдалося подолати дисба¬ланс у зовнішній торгівлі, зумовлений високим рівнем кооперації між економіками республік. Практично всі країни СНД, за винятком Росії і Тур¬кменистану, мають від'ємне сальдо тор¬говельного балансу.

Дефіцит вільно конвертованої валю¬ти у зовнішній торгівлі країн СНД пев¬ною мірою вдалося компенсувати за ра¬хунок використання національних ва¬лют і бартеру.

Ще 1993 року країни СНД для роз¬в'язання платіжної кризи, що виник¬ла після розпаду СРСР, уклали Угоду про заснування Міждержавного бан¬ку (МБ), за допомогою якого плану¬вали проводити багатосторонній клі¬ринг платежів через рахунки центральних банків. Однак МБ так і не розпочав діяльності згідно з статутними функціями, оскільки не було ви¬значено резервну валюту та джерело створення резервних фондів для вре¬гулювання сальдо за кліринговими розрахунками.