Інвестиційний менеджмент: державне регулювання інвестиційного процесу

Невід'ємним елементом ефективно¬го механізму інвестування є система гарантій, яка покликана забезпечувати умови для досягнення кінцевих цілей фінансування, задаючи параметри його окремих ланок. Нею має передбачати¬ся не лише формування страхових ре¬зервних фондів на покриття кредитних ризиків, фонду гарантування вкладів населення, інших страхових фондів, які вже нині стають вагомим фактором зміцнення довіри до вітчизняної банківської системи та інших інвестиційних інститутів. Так, потребує коригування діючий у даний час механізм викори¬стання іноземних кредитів, залучених під гарантію уряду України, коли право на користування ними надається юридичній особі - резиденту згідно з рішенням Кабінету Міністрів за подан¬ням Валютно-кредитної ради. Тобто всі комерційні ризики щодо повернення іноземних кредитів у разі ненадання уповноваженим урядом банком-аген¬том зустрічних гарантій відшкодовуються із державного бюджету. Такий порядок збільшує витрати держбюджету і не сприяє підвищенню ефективності інвестиційних рішень.

Слід зазначити, що у структурі зов¬нішнього довгострокового боргу (він сягає нині 13.2 млрд. доларів, з яких 12.3 млрд., або 93% припадає на держав¬ний та гарантований державою) інвестиційний капітал (зокрема кредити, надані ЄБРР та іноземними банківськи¬ми установами під державні гарантії) становить лише незначну частку. Ос¬новні обсяги — це борги за енергоносії (країни СНД), кредити, надані для підтримки платіжного балансу та фінан¬сування дефіциту державного бюджету (МВФ, Євросоюз, інші офіційні кредитори, іноземні кредитні установи, єврооблігації), зв'язані кредити для за¬купівлі товарів (у рамках міждержавних та міжурядових домовленостей). Зва¬жаючи на брак прямих іноземних інве¬стицій у країну та значні обсяги зов¬нішнього боргу (у першому півріччі по¬точного року сукупні платежі з його об¬слуговування сягнули 15% від експорту товарів та послуг), зазначена структура зовнішніх кредитів (див. діаграму) може негативно позначитися на структурній реформі в Україні. Її ВВП постійно па¬дає і нині становить лише 37% від рівня 1990 року; прискорилися темпи ста¬ріння основних фондів; погіршилася структура виробництва з превалюван¬ням сировинних галузей та галузей, що випускають продукцію з низьким ступе¬нем обробки. Від 1990 року частка енер¬гоємних та сировинних галузей (мета¬лургії, електроенергетики, паливної промисловості) збільшилась із 21 до 50% від ВВП, тоді як машинобудуван¬ня і харчової промисловості — змен¬шилася більш як на 40%, а легкої про¬мисловості — у вісім разів (до 1.5%).

Стосовно вибору стратегічних цілей інвестування доводиться констатувати, що державні економічні програми та концепції не містять системи підпоряд¬кованих цілей (дерева цілей), визначе¬них економічними інтересами держа¬ви. Цілі забезпечення державної еко¬номічної політики (зокрема, перелік пріоритетних галузей) підміняються в них індикаторами (наприклад, фінансо¬вими), які, по суті, не є самоціллю і по¬винні лише сигналізувати про відхи¬лення від цілей. Бракує також аналізу відповідності вибраних інструментів державного регулювання економікою заявленим цілям, сумісності окремих засобів регулювання тощо.

9.1. Валютна політика та інвестиційний процес

З огляду на те, що при вирішенні проблем системних перетворень питання фінансової стабілізації мають підпорядковане значення, валютна по¬літика повинна враховувати потреби інвестиційного процесу в країні та актив¬но йому сприяти. Водночас існує зво¬ротний вплив інвестиційного процесу на її цілі, зокрема па динаміку курсу.

Оскільки валютна політика — це комплекс заходів, здійснюваних у сфері міжнародних валютних та інших відно¬син як центральними банками, так і органами державного управління, її ре¬алізацією має передбачатися високий ступінь координації рішень усіх зацікавлених структур із метою забезпечен¬ня поточних (тактичних) та кінцевих (стратегічних) цілей економічної по¬літики. При цьому необхідно коригува¬ти проміжні (опосередковані) цілі, здоб забезпечити кінцеві: стабільність цін, високу зайнятість, економічне зростан¬ня та підтримку рівноваги платіжного балансу.

Основними інструментами валютної політики є:

•валютне регулювання;

•дисконтна політика;

•девізна політика;

•вибір режиму (системи) валютних курсів;