Інвестиційний менеджмент: державне регулювання інвестиційного процесу

Зауважимо, що основні обсяги про¬позиції національних грошей унаслідок стагнації ринку ОВДП спрямовуються на фінансування дефіциту державного бюджету (оскільки Національний банк є чи не єдиним покупцем цінних па¬перів уряду на первинному ринку). На придбання ж іноземної валюти у резер¬ви НБУ та на рефінансування комер¬ційних банків іде близько 20% від обся¬гу кредитної емісії. Це ускладнює рефі¬нансування Національним банком ко¬мерційних банків та посла&поє вплив облікової ставки на рівень кредитних ставок кінцевого позичальника.

Зрозуміло, що впровадження зазна¬чених заходів валютної політики і зни¬ження облікової ставки НБУ та резерв¬них вимог щодо комерційних банків сприятимуть збільшенню обсягів креди¬тування реальної економіки у разі змен¬шення кредитних ризиків, поліпшен¬ня умов конкуренції на ринку кредит¬них ресурсів та посилення засад діяль¬ності фондового ринку. Зважаючи на відновлення у перспективі функціону¬вання ринку державних цінних паперів, довільно в законодавчому порядку обме¬жити дохідність за ОВДП середньою дохідністю за кредитами комерційних банків суб'єктам господарювання, щоб не порушувати ринкову мотивацію діяль¬ності приватних фінансових інститутів. При цьому вирішального значення для забезпечення динамічної рівноваги суміжних фінансових ринків (валютно¬го, кредитного та фондового) набувають заходи у сфері бюджетної політики.

Законодавство економічно розвину¬тих країн містить норми, які визначають межі державного втручання у фінансові ринки, аби не порушувати ринкових процесів. Так, законами про центральні банки (Закон України "Про Національ¬ний банк" щодо цього — не виняток), як правило, заборонено купівлю борго¬вих зобов'язань не за ринковими став¬ками безпосередньо у емітента, в тому числі й в уряду. Такі операції емісійно¬го банку на відкритому ринку дозволе¬но лише в разі реалізації процентної політики та політики ліквідності з ме¬тою забезпечення стабільних умов гро¬шового ринку.

Аналогічними мають бути підходи до дій уряду на ринку позичкового капіта¬лу. Якщо пропозиція кредитних ресурсів на ринку капіталів зростає повільніше, ніж обсяги державних внутрішніх за¬позичень, підвищується попит на по¬зичковий капітал, а відтак і його вар¬тість. У цій ситуації конкуренція приват-них суб'єктів господарювання та держа¬ви за кредитні ресурси не рівна. Ме¬жею урядових запозичень капіталу на внутрішньому ринку має бути ефек¬тивність державних інвестицій для стру¬ктурної трансформації економіки, що становить одну з головних функцій дер¬жави у господарській сфері. В Україні впродовж останніх років поряд зі зро¬станням внутрішнього та зовнішнього боргу спостерігається скорочення дер¬жавних витрат на інвестиції у вироб¬ництво та інфраструктуру. Основна ча¬стина державних запозичень викори¬стовується на споживання.

9.3. Режим курсоутворення та інвестиції

На зовнішньоекономічну діяльність країни, структуру виробництва, споживання, рух капіталу відчутно впливають вибір режиму курсоутворення та динаміка валютного курсу. Ста¬більність курсу національної валюти — суттєва складова привабливості інве¬стиційного клімату.

За класифікацією МВФ, у світі нині застосовують п'ять основних режимів валютних курсів: фіксований щодо однієї валюти, фіксований щодо коши¬ка валют, обмежено гнучкий, із керова¬ною гнучкістю та плаваючий.

Кожен валютний режим має певні переваги та вади. Плаваючий курс дає змогу діяти незалежно від стану пла¬тіжного балансу, тобто проводити моне¬тарну політику, яка не зобов'язує під¬тримувати валютний курс у заявлених межах. Але йому зазвичай притаманна нестабільність, спричинювана зокрема спекуляцією. Проте й фіксовані валютні курси можуть дорого обійтися еко¬номіці, оскільки вони нерідко підтриму¬ються за рахунок підвищення процент¬них ставок, до того ж перехід до іншо¬го валютного режиму пов'язаний із пев¬ними труднощами. За сучасних умов режими фіксованого та вільно плаваю¬чого курсів у чистому вигляді не прак¬тикують - застосовують їх модифікації: фіксований, але регульований валютний курс та курс керованого плавання. Різниця між цими полярними режима¬ми стосується технічної сторони під¬тримки стабільності валютних курсів, коли вони коливаються один щодо іншого. Але й ця, суто операційна різниця поступово стирається. За умов зро¬стання мобільності капіталу та впливу низки інших факторів країнам дово¬диться вдаватися до все частіших та незначніших коригувань офіційно вста¬новлених валютних паритетів. Із метою залучення капіталу гнучкі валютні режими поєднують із різними схемами стра¬хування, зокрема кредитного.Україна використовувала кілька ре¬жимів валютного курсу — від плаваючо¬го до фіксованого з подальшим перехо¬дом до керованого плаваючого курсу. Впродовж 1996 та першої половини 1997 року курс національної грошової оди¬ниці фактично коливався у межах утво¬реного валютного коридору 1.7—1.9 грн. за долар США. 3 другого півріччя 1997 року і донині в Україні встановлюють¬ся межі граничних коливань курсу гривні щодо долара США (валютний коридор).