Первісна культура

Особливий зв'язок існує між шаманізмом, культом вогню та обробкою металів, в якій здавна вбачали магіч¬ні елементи. У межах діяльності шамана знаходиться й те, що одержало назву паранормальних феноменів. Не¬рідко шаман—екстрасенс, який претендує не лише на своєрідний спосіб бачення світу, а й на здібність робитися невидимим, літати, досхочу змінювати свою зовнішність та фізичні параметри, існувати одночасно в двох місцях тощо. Всі ці здібності шамана забезпечують йому висо¬кий авторитет, що дає можливість під час об'єднати вла¬ду шамана й вождя.

Загалом можна сказати, що шаманізм являє собою суміш реальних знань та умінь, фантазії, некритичної віри, спонтанних реакцій, примітивних помилок, ілюзіо-ністського та гіпнотичного мистецтва й багато іншого. І не¬має нічого дивного, що шаманізм увійшов у більшість культур світу як один з фундаментальних елементів, що існує безліч зв'язків між ісламом, християнством, іудаїз¬мом, з однієї сторони, та індуїзмом, буддизмом і даосиз¬мом—з іншої. Всі-вони витікають з одного джерела— шаманізму.

Цілком зрозумілий висновок сучасної психології, що в первісної людини не була розвинута здатність до реф¬лексії. Під останньою слід розуміти високу форму теоре¬тичної думки, самопізнання, осягнення божественності буття, що були досягнуті давньогрецькою та римською філософією (від Сократа, Платона та Арістотеля до Платіна й неоплатоніків). Поняття рефлексії не застосовне до мислення людини кам'яного віку. Однак мислення , хомо сапієнс створило образотворчість — механізм, шо не лише регулює поведінку людини, а й розвиває здібність до членороздільної мови, графічної діяльності, узагальнення та образно-символічного відображення світу, завдяки чому людина осмислює й виділяє свою причетність до навколишнього світу і своє місце в ньому. Образотворчість — вершина первісного синтезу людської діяльності. Уявлення людини про цільність природи, її «оптимальність» чи «економність», які в сучасних науках зафіксовані загальними законами, упередчас появи науки були висловлені своєрідно в образотворчій ді¬яльності.

Ця образотворча діяльність являє собою досить складену й глибоку специфічну форму «подвоєння світу» в істо¬ричних умовах давньокам'яного віку, коли навколишнє середовище осягалося за допомогою символічного вико¬ристання об'єму, лінії та кольору. Слід відзначити, що наукою до цих пір остаточно не вирішено питання походження образотворчої діяльності, про шляхи її виникнен¬ня. У зв'язку з цим заслуговує уваги підхід А. Д. Столяра, який аналізує так звані «ведмежі печери», де знаходяться зібрані неандертальцями черепи та кінцівки ведмедя, і показує на образотворчу природу, символічний характер цих комплексів. Розвиток образотворчої діяльності відбувався за схемою: від натурального макета тварини через скульптуру, що передавала образ звіра, до площин¬них малюнків на глині, що відповідали образно-абстракт¬ному аспекту первісного мислення. В результаті аналізу прадавньої образотворчої діяльності А. Д. Столяр робить висновок, що «між конкретно-образним та абстрактним типами мислення немов самі собою виникають перші контури образно-абстрактного мислення, що перехідне за своїм характером, виправданого як логікою розвитку, так і фактами». Важливо не тільки те, що образотворча діяльність дала можливість здійснити перехід від конкретно-образного типу мислення, а й те, що в її основі полягає принцип пропорції, принцип рівної переміни та геометричної подоби — відображення й повторення за¬гального принципу природи, який став одночасно прин¬ципом пізнання й творчості.

Питання про походження мистецтва до цих пір вирі¬шується неоднозначнло. Так, існує магічна концепція гене¬зису мистецтва, згідно якої джерелом мистецтва є магічні вірування та обряди. З нашої точки зору, викладений вище матеріал дозволяє зробити висновок на користь наступної концепції, наведеної радянським вченимД.Угріновичем у його книзі «Мистецтво та релігія». «Хоча мистецтво і релігія породжені принципово різни¬ми соціальними потребами, виникли вони одночасно і реалізувалися спочатку в єдиній, нерозмежованій систе¬мі духовно-практичної діяльності, яку являв собою первісний міфологічний обрядовий комплекс». Істотним є те, що джерелом естетичного відношення до світу, скон¬центрованого в образотворчій діяльності, танках, музиці та ін., служить трудова діяльність. Однак виникнення мистецтва пов'язане не лише з трудовою діяльністю, а й з розвитком спілкування індивідів. Членороздільна зву¬кова мова — форма висловлення логічного понятійного мислення, але спілкування може існувати завдяки малюн¬ку, жесту та співу, які часто виступають елементами ритуалу. До того ж слід враховувати той важливий емпі¬ричний факт, що мистецтво є суггестивною формою існу¬вання соціальне значимої інформації, що існує в суспіль¬стві, а також системи естетичних цінностей. Цей факт відігравав колосальну роль у життєдіяльності первісного колективу, адже інформація, виражена в системі естетичних кодів, була необхідна для здійснення практичних колективних дій, що забезпечували кінець кінцем існу¬вання племені.

Слід враховувати й психофізіологічну сторону станов¬лення мистецтва, на значність якої звертає увагу радян¬ський антрополог Я. Я. Рейнський. Виявляється, на від¬міну від інших органів людського організму, що функціо¬нують ритмічно, мозок може здійснювати свої вищі функ¬ції за межами ритмів організму. Для глибокого осягнення світу, вироблення абстракцій мозок націлений не на фізіо-логічні ритми, а на динаміку відображення навколиш¬нього середовища. Виникає аритмія, що викликає втому людини. Щоб її позбутися, необхідний відпочинок, перер¬ва в розумовій діяльності, тобто повернення до поруше¬них ритмів організму. Аналогічний стан відбувається з хомо сапієнс на останній стадії антропогенезу. «Під впливом навантажень та перевантажень потужностей найдосконаліший орган думки не міг би справлятися з небувалими до цих пір за складністю задачами абстрак¬тного мислення, якби він не підкріплявся мистецтвом. Універсальний, чисто людський світ ритмів — ритми тан¬ців, ліній, фарб, форм, візерунків у прадавньому мис¬тецтві — оберігав від перевантажень і зривів мозок, що мислив»,— пише Я. Я. Рогінський.