Первісна культура

Необхідно враховувати складний характер людської природи, котра має космічний, біологічний, психічний, соціальний та культурний аспекти. Одночасно людську природу, як би вона не була визначена, слід розглядати як певне ціле, функцією якого є культура. Завдяки цьому висновку можна вважати, що людська культура в основ¬ному функціонує однаково в минулому й сучасному. Саме тому й викликає в нас таку цікавість первісна культура.

Однією з особливостей первісної культури є її гомоген¬ність (однорідність). У сучасній культурології вирізня¬ють три типи соціокультурних систем: гетерогенні (не¬однорідні), гомогенні та гомеостатичні. Першим прита¬манні аксиологічний (ціннісний) плюралізм та існування численних соціальних груп з диференційованими, часто антагоністичними інтересами. Ці системи, типові для європейського кола культур, є гетерогенними в подвій¬ному розумінні: культурному та соціальному. Більш того, ці гетерогенні структури взаємно підсилюють одна одну, динамізують цілісну соціокультурну систему, сприяють розповсюдженню нових культурних цінностей і стимулю¬ють еволюцію групових інтересів.

Є такі соціокультурні системи, які в ізоляції постійно відтворюють свій початковий устрій. Це гомогенні систе¬ми, в них відсутні аксиологічний плюралізм (культурна гомогенність) та соціальні групи з різними інтересами (соціальна гомогенність). У таких системах недиференційовані інтереси виключають плюралізм цінностей, а від¬сутність плюралізму цінностей блокує формування нових інтересів. Подібні процеси консервують цілісну соціокуль¬турну систему.

Між гетерогенною системою, характерною для євро¬пейського кола культур, та гомогенною, типовою для пер¬вісних культур, знаходиться невелика група проміжних соціокультурних систем, ілюстрацією котрих є стародав¬ня Греція та імператорський Китай. З першою системою їх єднає диференціація інтересів окремих соціокультур¬них груп, які переходять в окремих випадках до відкри¬того антагонізму, а також існування монолітної, повсюд¬но встановленої сукупності основних цінностей.

Первісна соціокультурна система володіє власною динамікою розвитку, яка служить відтворенню існуючої структури. Ця система за відсутністю дії зовнішніх факторів не підвласна ніяким істотним змінам, що періо¬дично повторюють ритуали оновлення, дозволяють уник¬нути нагромадження напруги та регенерують свій соці-альний склад за допомогою церемоній ініціації. Опис та аналіз первісної культури доводять, що в поведінці люди¬ни здобуття їжі, розмноження та самозахист нероздільно пов'язані. Життя збирача й мисливця було примусовою грою із жорстокими правилами, яка регулювалася цими трьома основними функціями людської поведінки. Саме в цих рамках людина, чий інформаційний розвиток (спри-йняття чуттєвими органами різних подразників, їх оцінка та використання) був орієнтований переважно на зовнішнє середовище, тобто на природу, за допомогою розу¬мових здібностей цілеспрямовано вдосконалювала свою поведінку.

Іншою особливістю первісної культури є її синкретич¬ний характер, який втілився в тотемізмі. Справжня фундаментальна риса цієї культури полягає в тому, що вона ідентифікує общину та її членів із тваринами, які потрібні для харчування, з тотемними тваринами. Фунда¬ментальне положення тотемістичного світогляду за своєю суттю грубо натуралістичне («людина є тим, що вона з'їдає»), являє собою закон тотемізму, що виявляється і в класовому суспільстві. Можна сказати, що «ідеологіч¬на» ідентифікація з тотемними тваринами є виразником факту нездатності первісних людей за допомогою раціо¬нальних засобів праці визначити ірраціональну поведін¬ку об'єкта праці й тварин, тому вони намагалися компен¬сувати це ілюзорно-магічними засобами. Грубий натура¬лістичний зміст цієї форми такий: перетворення тварини в людину й наступна трансформація людини у релігійний фетишизм на значно вищому рівні.Дійсно, магічний тотемізм як ідеологічний виразник обмеженості практики (котра лише спонтанно породжу¬вала стихійно-матеріалістичну орієнтацію свідомості)' та нерозвинутість суспільних відносин є ілюзорно-компен¬саторними засобами освоєння дійсності, «опіумом» су¬спільства, попередньою стадією релігії. Розглядаючи кон¬цепцію Дж. Фрезера, згідно якої магія не є релігією, а близька до науки, можна зробити висновок: напочатку магічний тотемізм був недиференційованим середовищем культури, містив у собі не лише науку, а й мораль, мисте¬цтво слова, а також магію зображення, що існує завдяки естетичному, потім відбувається його перетворення в ряд відносно самостійних, буденних і спеціалізованих сфер культури.

Третя особливість первісної культури полягає в тому, що вона є культурою табу (заборонів). Звичай табу виник одночасно з тотемізмом і являв собою важливий механізм контролю та регулювання соціальних стосунків. Статево-вікове табу регулювало статеві зв'язки в колек¬тиві, харчове табу визначало характер їжі, призначеної, вождю, воїну, жінці, дітям...Інші табу були пов'язані з недоторканістю житла, джерела вогню, з правами та обов'язками окремих категорій членів племені. Певні речі, в тому числі й їжа, що належали вождю, також були піддані табу. Досліджувачі (Дж. Фрезер, Л. С. Васильєв та ін.) наводять приклади, як сприймалося порушення табу.