Первісна культура
В архаїчному ритуалі тісно переплелися молитва, спів і танок. У танкові людина уподоблювалася різним явищам природи, щоб викликати дощ, ріст рослин, поєднання з божеством. Постійна психічна напруженість, викликана непевністю долі, ставлення до ворога чи божества, при¬зводила до специфічного збудника руху, що й знаходив вихід у танку. Танцюючі учасники ритуалу були натхнен¬ні усвідомленням своїх задач і цілей, наприклад, танок шамана повинен був забезпечити контакт з духом хво¬роби, танок на честь тотемів мусив приносити родові бла¬гополуччя, воїнський танок—підсилити почуття сили й солідарності членів племені. Не заглиблюючись у до¬сить цікаву проблему сакрального танку, відзначимо, що в архаїчних культурах його суть полягала не тільки в ритуальному уявленні змісту міфу, а й у розрядженні психофізичної напруженості (досягненні катарсису), викликаної дисгармонією, непевністю життєвої ситуації. Для міфопоетичного світогляду космологічної епохи характерна тотожність макро- та мікрокосмосу, світу й людини. На цей зв'язок указує й знайдений останнім часом найглибший паралелізм між космогонією та ембріогонією, відповідно між ідеями космології та емб¬ріології в різних і численних міфоепічних традиціях.
Загалом істотно те, що в ритуалі брали участь усі члени колективу, він активізував усі засоби, що знаходи¬лися в розпорядженні людини, пізнання, відчуття й пере¬живання світу - зір, слух, нюх, дотик, вкус, почуття й розум. У ритуалі відбувається соціалізація почуттів і ментальних можливостей завдяки внутрішньо-ритуаль¬ним «діям» й відповідним їм знаковим протосистемам, з яких пізніше виникають мистецтво, наука, філософія як інституалізований світогляд.Нагромадження знань про первісну та традиційну культури свідчить про важливу роль міфу вжитті людини прадавньої епохи її існування. У живописній творчості людини кам'яного віку значними є дві головні функції давнього міфу — освоєння простору та часу. Це означає, що від початку існування культури її зміст визначається міфом, що виступає як опис, засіб пізнання світу. Міф органічно пов'язаний з фундаментальним стремлінням людської творчості до оволодіння й подолання простору та часу. Коли давня людина вкривала стіни печери, поверхню скель або глиняних посудин різними зобра¬женнями, вона у своїй свідомості освоювала простір і час.
Відомо, що зміст культури являє собою продукт твор¬чої діяльності у своїх різних виявах. Також відомо, ще будь-яка діяльність формує систему поведінки й водно¬час сама організується цією системою. Це означає, що культура загалом може бути описана і термінами етоло¬гії. Різноманітна система поведінки людини своєю пара¬доксальністю виділила її з навколишнього середовища, дозволила вийти з стану повної підкореності природі й створити універсальний канон свого буття, що врахо¬вує біологічний, соціальний та ідеологічний аспекти. Пра¬ці з етології тварин та людини свідчать, яку важливу роль відіграє поведінка у формуванні ритуалів.
Система ритуалів у значній мірі відтворює в модифі¬кованій формі певною мовою систему поведінки. Ця етологічна система породжує систему міфу як певну універ¬сальну систему, що визначає орієнтацію людини в при¬роді та суспільстві. В системі міфу утверджується та обґрунтовується уявлення людини про навколишній світ, піднімається багато фундаментальних питань утворення світу. С. Токарєв та
В. Мелетинський пишуть у «Міфах народів світу»: «Нездатність визначити різницю між природним і надприродним, байдужість до протиріч, слаб¬кий розвиток абстрактних понять, чуттєво-конкретний характер, метафоричність та емоційність—ці й інші особливості первісного мислення перетворили міф у до¬сить своєрідну символічну (знакову) систему, в термінах якої відтворюється й описується весь світ».
В даний час виявляється великий інтерес до прадав¬ньої міфології, магії та шаманізму. Не випадково у фоку¬сі філософських досліджень Заходу сьогодні опинилися ненаукові форми знання й свідомості. Це пов'язано з рос¬том негативного ставлення до сцієнтизму та пошуками альтернативних світоглядницьких орієнтацій. Епістемологи та релігіознавці піддають аналізу шаманізм та магію, причому перші звертаються до них, щоб надати науці «людського обличчя» шляхом відшукання в ній рис ненаукового мислення та слідів людських інтересів і цінностей, а другі розглядають магію як своєрідний тип раціональності. У новітній західній філософії виявляється релятивістська тенденція до зближення науки та нена¬укових форм світогляду.
Так, у творі англійського вченого У. Разерфорда «Ша¬манізм. Основи магії» описуються дії шамана, його ма¬гічні танки, екстаз і транс. Члени племені, які зібралися навколо вогнища, «спостерігають», як душа шамана на¬чебто покидає тіло й прямує в мандри у захмарну висоту. Цю картину, на думку автора, і нині можна побачити в окремих африканських та північних племенах. Магія полишила помітний слід у культурі месопотамської цивілізації, даосизму, зороастризму, в ісландських сагах, давньогрецьких міфах, полінезійських повір'ях на вели¬чезному просторі від Арктики до Австралії.
«Мистецтво» шамана, його лікувальні зілля та й увесь досвід залежать від локальних етнічних та геогра¬фічних умов. Етимологічне термін «шаман» походить від поняття «знання» в індоєвропейських мовах: шаман — «той, що знає». Антропологи підкреслюють, що шаман означає «володар духів», релігіознавці пов'язують шама¬нізм з ідеєю надприродного, з анімізмом і тотемізмом.