КУЛЬТУРА ДРЕВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

РЕЛІГІЯ І ФІЛОСОФІЯВ епоху Великої колонізації традиційна грецька релігія не відповідала духовним запитам сучасників ще і тому, що в ній важко було знайти відповідь на питання про те, що чекає людини в його майбутнім житті і чи існує вона взагалі. На свій лад це болісне питання намагалися вирішити представники двох тісно зв'язаних між собою релігійно-філософських навчань - орфіків і піфагорійців. Як ті, так і інші оцінювали земне життя людини як суцільний ланцюг страждань, посланних людям богами за їхні гріхи. Разом з тим і орфіки, і піфагорійці вірили в безсмертя душі, що, пройшовши довгий ряд перевтілень, вселяючи в тіла інших людей і навіть тварин, здатна очиститися від усієї земної скверни і досягти вічного блаженства. Думка про те, що тіло є усього лише тимчасова "темниця" чи навіть "могила" безсмертної душі, що зробила величезний вплив на багатьох більш пізніх прихильників філософського ідеалізму і містицизму, починаючи від Платона і кінчаючи основоположниками християнського віровчення, уперше виникла саме в лоні орфіко-пифагорейскої доктрини. На відміну від орфіків, більш близьких до широких народних мас і, що поклали в основу свого навчання лише трохи переосмислений і обновлений міф про умираюче і божестві живої природи, що воскрешає, Діонисі-Загреї, піфагорійці являли собою замкнуту аристократичну секту, ворожу демократії. Їхнє містичне навчання носило набагато більш рафінований характер, претендуючи на піднесену інтелектуальність. Не випадково, і сам Піфагор (автор знаменитої теореми, що дотепер має його ім'я), і його найближчі учні і послідовники були захоплені математичними обчисленнями, віддаючи при цьому щедру данину містичному тлумаченню чисел і їхніх сполучень.

І орфіки, і піфагорійці намагалися виправити й очистити традиційні вірування греків, замінивши їх більш витонченої, духовно наповненою формою релігії. Зовсім інший погляд на світ, багато в чому вужчу приближаючу до стихійного матеріалізму, у цей же самий час (VI ст. до н.е.) розвивали і відстоювали представники так називаної іонийскої натурфілософії: Фалес, Анаксимандр і Анаксимен. Усі троє минулого уродженцями Милета - найбільшого й економічно розвитого з грецьких полісів Малої Азії.

Що ж відбулося в Іонії в VII і в VI століттях до н.е., спобствуюче появі таких видатних особистостей? Населення змішаної крові (карийскоі, грецької і фінікійської галузей) було втягнено в тривалу і важку класову боротьбу. Яка кров з цих трьох галузей тече в їхніх жилах? Якою мірою? Ми цього не знаємо. Але це кров надзвичайно діяльна. Це кров найвищою мірою політична. Це кров винахідників. (Суспільна кров: Фалес ,говорять, запропонував цьому непосидючому і роз'єднаному населенню Іонії утворити державу нового типу, федеративна держава, керована федеральною радою. Пропозиція дуже розумне й одночасна дуже нове в грецькому світі. Його не послухали.)

Ця класова боротьба, що залила кров'ю іонічні міста, така ж, що як відбувалася в Аттиці в часи Солона, є, і надовго, рушійною силою усіх винаходів у цій країні творення.[N.1, кн.1, c.77-78]Вперше в історії людства милетскі мислителі спробували представити всю навколишню їхній всесвіт у виді гармонічно улаштованої, що саморозвивається і саморегулюючої системи. Цей космос, як схильні були вважати іонійські філософи, не створений ніким з богів і ніким з людей і в принципі повинний існувати вічно. Керуючі їм закони цілком доступні людському розумінню. У них немає нічого містичного, незбагненного. У такий спосіб був зроблений великий крок на шляху від релігійно-міфологічного сприйняття існуючого миропорядку до його збагнення засобами людського розуму. Перші філософи неминуче повинні були зштовхнутися з питанням про те, що варто вважати першоосновою, першопричиною всіх існуючих речей. Фалес (самий старший з милетских натурфілософів) і Анаксимен думали, що первинною субстанцією, з якої усі виникає й у який зрештою усі перетворюється, повинна бути одна з чотирьох основних стихій. Фалес при цьому віддавав перевагу воді, а Анаксимен - повітря. Однак далі всіх інших по шляху абстрактно-теоретичного осмислення природних явищ просунувся Анаксимандр, безумовно найглибший з найдавніших грецьких філософів. Першопричиною й основою всього сущих він оголосив так називаний "апейрон" - вічну і нескінченну субстанцію, якісно зводи не ні до однієї з чотирьох стихій і разом з тим перебуваючу в безупинному русі, у процесі якого з апейрона виділяються протилежні початки: тепле і холодне, сухе і вологе і т.п. Вступаючи у взаємодію, ці пари протилежностей породжують усі доступні спостереженню явища природи, як живий, так і мертвої. Намальована Анаксимандром картина світу була зовсім нової і незвичайний для тієї епохи, коли вона виникла. Вона укладалася в собі ряд яскраво виражених елементів матеріалістичного і діалектичного характеру, у тому числі представлення про всеосяжний, що постійно змінює свою форму первинної субстанції, досить близьке сучасним представленням про матерії, думку про боротьбу протилежностей і їхньому переході друг у друга як головному джерелі всього різноманіття світових процесів.

Грецькі натурфілософи добре розуміли, що найбільш надійною основою всякого знання служить саме досвід, емпіричні вишукування і спостереження. Власне кажучи, вони були не тільки першими філософами, але і першими ученими, основоположниками грецької і всієї європейської науки. Старшого з них, Фалеса, уже древні називали "першим математиком", "першим астрономом", "першим фізиком".

ЗОДЧЕСТВО І СКУЛЬПТУРА

У VII-VI ст. грецькі зодчі вперше після тривалої перерви почали зводити з каменю, чи вапняку мармуру монументальні будинки храмів. У VI в. виробився єдиний загальгрецький тип храму у формі прямокутної, витягнутої в довжину будівлі, з усіх боків обнесеною колонадою, іноді одинарної (периптер), іноді подвійний (диптер). Тоді ж визначилися основні конструкційні і художні особливості двох головних архітектурних ордерів: доричного, що особливо широко поширився на Пелопоннесу й у містах Великої Греції (Південна Італія і Сицилія), і іонічного, який користувався особою популярністю в грецькій частині Малої Азії й у деяких районах європейської Греції. Типовими зразками доричного ордера з такими характерними для нього особливостями, як сувора міць і великовагова масивність, можуть вважатися храм Аполлона в Коринфі, храми Посейдонії (Пестум) на півдні Італії і храми Селинута в Сицилії. Більш витончені, стрункі і разом з тим відрізнялися деякої вичурностю декоративного оздоблення будівлі іонічного ордера були представлені в цей же період храмами Гери на о. Самосі, Артеміди в Ефесі (прославлений пам'ятник архітектури, що вважався одним з "семи чудес світла"), Аполлона в Дидимах недалеко від Милета.