КУЛЬТУРА ДРЕВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

Практично в цей же час (друга половина VIII в.) були створені і, швидше всього , тоді ж записані такі видатні зразки монументального героїчного епосу, як "ІлІада" і "Одиссея", з яких починається історія грецької літератури.

ПОЕЗІЯ

Грецька поезія післягомеровского часу (VII-VI ст.) відрізняється надзвичайним тематичним багатством і різноманіттям форм і жанрів. З більш пізніх форм епосу відомі два основних його варіанти: епос героїчний, представлений так називаними поемами "Циклу", і епос дидактичними, представленими двома поемами Гесіода: "Праці і дні" і "Теогонія".

Одержує широке поширення і незабаром стає ведучим літературним напрямком епохи лірична

поезія, у свою чергу, що підрозділяється на кілька основних жанрів: елегію, ямб, монодичну, тобто призначену для сольного виконання, і хорову лірику, чи мелику.Найважливішою відмінною рисою грецької поезії архаїчного періоду у всіх основних її видах і жанрах варто визнати її яскраво виражене гуманістичну забарвлення. Пильна увага поета до конкретної людської особистості, до її внутрішнього світу, індивідуальним психічним особливостям досить яскраво відчувається вже в гомеровских поемах. "Гомер відкрив новий світ - самої Людини. Це і є те, що робить його "Илиаду" і "Одиссею" ktema eis aei, добутком навіки, вічною цінністю" [N.5].

Грандіозна концентрація героїчних сказань у "Іліаді" і "Одиссеї" стала основою для подальшої епічної творчості. Протягом VII і першій половині VI ст. виник ряд поем, складених у стилі гомеровского епосу і розрахованих на те, щоб зімкнутися з "Ілліадой" і "Одиссеєю" і, разом зніми, утворити єдиний зв'язний літопис міфологічного переказу, так називаний епічний "кикл" (цикл, коло). Антична традиція приписувала багато хто з цих поем "Гомеру" і цим підкреслювала їх сюжетний і стилістичний зв'язок з гомеровским епосом.[N.4, c.68]

Для грецької поезії післягомеровского часу характерний різкий перенос центра ваги поетичного оповідання на особистість самого поета. Ця тенденція ясно відчувається вже у творчості Гесіода, особливо в його поемі "Праці і дні".

Надзвичайно складний, багатий і барвистий світ людських почуттів, думок і переживань розкривається перед нами в добутках наступного за Гесіодом покоління грецьких поетів, що працювали в різних жанрах лірики. Почуття любові і ненависті, суму і радості, глибокого розпачу і бадьорої впевненості в

майбутньому, виражені з граничної, нечуваної до того часу відвертістю і прямотою, складають основний зміст дошедших до нас від цих поетів віршованих фрагментів, на жаль не настільки вуж численних і здебільшого дуже коротких (нерідко усього дві-три рядка).

У найбільш відвертої, можна сказати, нарочито підкресленій формі індивідуалістичні віяння епохи втілилися у творчості такого чудового поета-лірика, як Архілох. Як би ні розуміти його вірші, ясно одне: індивід, що скинув тісні узи древньої родової моралі, тут явно протиставляє себе колективу як самодостатня вільна особистість, не підвладна нічиїм думкам і ніяким законам.

Настрою такого роду повинні були сприйматися як соціально небезпечні і викликати протест як у середовищі ревнителів старих аристократичних порядків, так і серед поборників нової полисноі ідеології, що призивали співгромадян до помірності, розсудливості, діючій любові до батьківщини і покори законам.

Якщо Архілох робить у своїх віршах головний упор на почуття самопожертви, готовність воїна і громадянина вмерти за батьківщину (заклик, що звучить дуже актуально в такій державі, як Спарта, що у VII-VI ст. вела майже безупинні війни зі своїми сусідами), то інший видатний майстер елегійного жанру і разом з тим прославлений державний діяч - Солоний ставить на перше місце серед усіх цивільних чеснот почуття міри, чи уміння в усьому дотримувати "золоту середину". У його розумінні тільки помірність і розсудливість здатні удержати громадян від жадібності і пересичення багатством, запобігти породжувані ними міжусобні звади й установити в державі "благозаконня" (евномію).

У той час як одні грецькі поети прагнули осягти у своїх віршах складний внутрішній світ людини і знайти оптимальний варіант його взаємин з цивільним колективом поліса, інші не менш наполегливо намагалися проникнути в пристрій навколишньої людини всесвіт і вирішити загадку її походження. Одним з таких поетів-мислителів був відомий нам Гесіод, що у своїй поемі "Теогонія", чи "Походження богів", спробував представити існуючий миропорядок у його, так сказати, історичному розвитку від похмурого і безликого первородного Хаосу до світлого і гармонічного світу очолюваних Зевсом богів-олімпійців.