Архітектор М. В. Риков
Проект цього будинку розглядався на закритому конкурсі, організо¬ваному «Киевским обществом содействия начальному образованию» у 1909 році і був схвалений журі як один із кращих. Проект виконаний у стилі італійського ренесансу з частковим застосуванням елементів стилю французького ренесансу.
В процесі самого будівництва (1909 рік) автор дещо переробив свій початковий проект. Змінилися деякі пропорції будівлі, майже заново були перерисовані та грунтовно перероблені окремі деталі.
Шукання архітектурного образу в процесі самого будівництва — од¬на із характерних рис у творчій роботі Валеріана Микитовича. Цей на¬прям виявляється і в наступній його архітектурно-будівельній практиці.Цей перший архітектурний твір В. М. Рикова був свого роду заяв¬кою на право творити у вибраному напрямку, тут автор продемонстрував основні прийоми своєї творчості, від яких майже не відступав протягом наступної архітектурно-творчої діяльності. В передреволюційній забу¬дові Києва будинок «Народної аудиторії» можна вважати однією із кра¬щих споруд того часу. Тут в буденні дні організовувались лекції для до¬рослих, а в неділю відбувались концерти. При будинку діяли майстерні, В яких виготовлялись світлові картини для проекційних ліхтарів.
Маючи на увазі громадсько-освітнє значення «Народної аудиторії», В. М. Риков відмовився на користь цієї аудиторії від будь-якої платні, яка була йому нарахована за архітектурний нагляд на будівництві та визначена журі як конкурсна премія.
В ці ж роки Валеріан Микитович бере участь у конкурсі на складан¬ня проекту будинку публічної бібліотеки в місті Києві. Представлений на конкурс проект був виконаний у стилі ренесансу і одержав премію, але, на жаль, не здійснений в натурі. Міська дума прийняла для будів¬ництва проект архітектора Е. Л. Клаве. Будинок публічної бібліотеки збудований в 1911 році по вулиці Олександрійській (нині вулиця Кірова).
У 1911 році Київське товариство «Аполло» відбудувало театр-сад по вулиці Меринговській, № 8 (нині вулиця Заньковецької). Ця споруда своїм оздобленням зобов'язана мистецькому таланту архітектора-художника В. М. Рикова.
Винахід кінематографа в кінці XIX століття вимагав створення но¬вого типу будинку—кінотеатру. Перші такі будівлі почали з'являтися у великих містах і використовувалися приватними особами у вузько ко¬мерційних цілях.
У 1912 році в Києві на вулиці Хрещатику відбулося відкриття місько¬го кінотеатру А. А. Шанцера, проектуванням і будівництвом якого керу¬вав архітектор-художник В. М. Риков.
В 30-х роках кінотеатр А. А. Шанцера за проектом автора був пере-обладнаний під звуковий кінотеатр, якому було присвоєно ім'я Карла Маркса. Це був перший звуковий кінотеатр у місті Києві. Під час Вели¬кої Вітчизняної війни його зруйнували фашистські загарбники.
У 1912 році за дорученням Виставочного комітету (комітет по влаштуванню в 1913 році в місті Києві Всеросійської виставки) В. М. Ри¬ков проводив консультації проекту головного будинку виставки, який передбачалось спорудити на Троїцькій площі, по сусідству з Троїцьким народним будинком, в тій її частині, яка знаходилась між вулицями Мало-Васильківською і Прозорівською.
Під час функціонування виставки цей будинок призначався для про¬ведення з'їздів, різних нарад, лекцій, концертів тощо. Його центральний зал вміщував біля 3 тисяч глядачів. Вартість будівництва визначалася в 100 тисяч карбованців. Головний будинок передбачалося побудувати за типом постійних будов з таким розрахунком, щоб після закінчення ро¬боти виставки його можна було використовувати для культурно-просвітніх цілей.
У Всеросійській виставці виявила бажання брати участь Швеція і надіслала проект свого павільйону. Проект розглянуло правління ви¬ставки і визнало необхідним переробити його, бо за рішенням він не від¬повідав стилю інших павільйонів виставки (павільйон був запроектова¬ний у стилі шведських сільських будівель). Переробку проекту було до¬ручено В. М. Рикову, який за порівняно короткий строк виконав його в строго класичному стилі. Потім проект був надісланий в Стокгольм, де його розглянув і затвердив спеціальний комітет, очолюваний головою шведського риксдагу.
Однією з кращих дореволюційних будов (1913 р.) В. М. Рикова є будинок колишньої лікарні «Громади сестер-жалібниць червоного хрес¬та» по вулиці Марино-Благовіщенській (нині вулиця Саксаганського, 75, де знаходиться Український науково-дослідний інститут клінічної медицини імені академіка М. Д. Стражеска).