Архітектор М. В. Риков
В. М. Риков був дуже цікавим і своєрідним архітектором-художником, творчість якого позначена нескінченними шуканнями. Це людина з великим творчим потенціалом, широкої ерудиції, відмінний фахівець бу¬дівельної справи.
Народився Валеріан Микитович Риков у 1874 році в місті Тифлісі в сім'ї педагога. Після закінчення Тамбовського реального училища він їде до Петербурга, де успішно складає вступні екзамени на архітектур¬ний відділ Академії мистецтв.
Професійне вивчення архітектури він проходить у майстерні відо¬мого російського архітектора, професора, педагога Леонтія Миколайови¬ча Молодому Рикову було чому повчитися, адже Бенуа мав величезний досвід з будівництва, багато будував у Петербурзі, Москві, Києві, Варшаві та інших містах. Тут Риков вперше познайомився з ро¬ботами старих майстрів, навчився їх розуміти і любити.
Професійне вивчення архітектури і перші роки своєї творчої діяль¬ності В. М. Риков почав в умовах складного суспільного життя.
Останні роки XIX і початку XX століть були роками інтенсивного розвитку капіталізму, періодом загострення соціально-економічних про¬тиріч в Росії. В цей час швидко почали будуватися залізниці, великі промислові підприємства, жилі прибуткові та різні торговельні будинки, спеціальні навчальні заклади та ін. Разом з цим ріс і розвивався росій¬ський пролетаріат.
Ще студентом архітектурного відділу Петербурзької Академії мистецтв Валеріан Микитович починає свою професійну роботу архітектора.
В 1897—1899 роках він працює помічником архітектора в Петер¬бурзі, пізніше займає посаду помічника архітектора в місті Одеса виконуючи ряд архітектурних проектів, в тому числі проект оформлення залу в приватному будинку Фалц Фейна, проект і робочі креслення банку на колишній Херсонській вулиці, проект огорожі і воріт для Одеського во¬догону та ін.
З 1900 по 1901 рік він працює технічним контролером на споруджен¬ні будинків Політехнічного інституту в Києві, бере участь в архітектурному житті міста
У 1902 році Валеріан Микитович Риков закінчує з відзнакою архі¬тектурний відділ Академії мистецтв і одержує звання архітектора. Піз¬ніше за конкурсний проект «Синодальне подвір'я для Петербурга» йому присвоюють звання архітектора-художника.
Після закінчення Петербурзької Академії мистецтв В. М. Риков з 1902—1904 рр. працює архітектором на станції Жмеринка Південно-Західної залізниці, де в співдружності з архітекторами 3. І. Журавсь запроваджувались нові, ефективні на той час будівельні матеріали — метал і бетон. В будівельній практиці Києва почали застосовувати спе¬ціальну цеглу для облицювання стін, різнокольорові керамічні плитки та майоліку. З використанням відкриттів і винаходів у будівельній техніці був зроблений великий крок вперед у створенні побутових вигод для мешканців міст (санітарне та побутове обладнання).
Не дивлячись на посилений вплив модерну і декадансу на початку XX століття, частина архітекторів при створенні більш значних і відпо¬відальних споруд незмінні поверталась до вивчення кращих пам'ятників світової і російської архітектури, як основи творчих шукань. Тому в цей період серед антихудожніх архітектурних споруд можна зустріти будівлі з високими художніми якостями.
Під впливом модерну були майже всі зодчі того часу. Не уникнув цього і В. М. Риков. Однак він не втратив реалістичної основи своєї твор¬чості, йому все ж вдалося зберегти певну строгість в архітектурі, до якої він завжди прагнув. В. М. Риков незмінно стояв за модернізацію класики.
Найбільш цінним в «модерністському» періоді творчості В. М. Рикова є те, що негативні властивості цього стилю зовсім не торкнулися його цілісної художньої натури. Він сприйняв від модерну і розвинув лише те, що було найбільш важливим і позитивним — гострий подих су¬часності, почуття нових архітектурних форм.
Споруди архітектора відзначаються високою культурою архітектурних деталей, що завжди відповідали характерові, пропорціям та образові будинку в цілому.
Першою будовою, що виявила творче обличчя В. М. Рикова як до¬зрілого майстра архітектора-художника, є будинок «Народної ауди¬торії» по вулиці Бульварно-Кудрявській (нині вулиця В. В. Воровського, № 26, де розміщується Діпроцивільпромбуд).