Інтерпретація клавірних творів Й.С. Баха
Майже у всіх прелюдіях збірника імітацію підчеркувати не потрібно. Лише в “Маленькій прелюдії” №5 e – dur, як і в двоголосних інвенціях F – dur, h – moll по пораді І. Браудо, в маркіровці імітації.
№4 D – dur (ч. ІІ), прелюдія по своєму складу відноситься до неімітаційної поліфонії, тобто побудована не на розвитку од-нієї теми різними голосами, а на мелодичній самостійності го-лосів.
По фактурі до D – dur прелюдія близька до №10 g – moll. Тут також дует верхніх голосів розвивається на фоні рівного руху басу, який виконує роль акомпонементу його ліпше грати staссato. В цій прелюдії є два складних поліфонічних моменти. По-перше виконати два верхні голоси однією рукою. Це поможе відомий прийом – вчити два голоси двома руками (верхній грає – глибоко, нижній - piano). Це і означає, що постійно, прочищати голосоведення, інакше воно швидко буде звучати невиразно.
ІІ трудність – плавне виконання мелодії, в якій чергуються короткі звуки з довгими.
Хочу зробити невеликий огляд тих прелюдій, які предста-вляють собою найбільшу трудність.
“Маленька прелюдія” №3 d – moll (ІІ ч.) відрізняється гли-боким характером, великою співучістю.Цікава своєю мелодичною побудовою тема прелюдії. В даному випадку перший мотив представляє собою перечеркну-тий мордент. Рекомендується вчити, як мордент: перший звук “проспівати” звучно, голосно, два слідуючих – ріаno, а другий мотив теми вчити глибоким співучим forte. Бас завжди глибо-кий, опреділений.
Прелюдія №7 e – moll (ч. І.) побудована на імітації, має мелодично закінчену тему – задушевну, глибоко ліричну.
У верхньому голосі її виконують “гобой”, в басу на протя-зі всієї прелюдії тихо і рівно співає “засурдинених” “віолон-чель”.
“Маленька прелюдія” №6 d – moll (ч. І.) – одна з тих, де не використовується контрастна артикуляція сусідніх метричних категорій, а задушевний настрій п’єси потребує тільки одного штриха – великої плавності звуковедення. Тут повинні бути проспівані навіть самі короткі звуки і морденти, тепло, ніжно, засурдинених кларнета і “віолончелі”.
Трудність особлива, де є двохголосся в правій руці. Його необхідно довго вчити двома руками зосередитися на роботі над звуковими градаціями – р, рр, mр. Доступність фактури маленької прелюдії №3 c – moll (ч. І) часто грають як етюд; тому це одна з самих тяжких п’єс в збірнику по настрою і звукових відтінках. Прекрасно про неї сказав Д. Швейцер: “Она проходит как сновидение в движении шестнадцатых напоминающих звуки арфы”.
Динаміку тут треба розприділяти, як на клавесині. Ліва рука грає на більш голосній клавіатурі (в даному випадку реко-мендується mezzoforte або mezzopiano), а права – на клавіатурі, яка звучить особливо приглушено (лютня).
“Маленька прелюдія” №4 D – dur (ч. І) найбільш складна по формі, фактурі, що й пояснюється рідкістю її виконання у школах. В ній чітко виражений імітаційний склад, трьохголосся і достатньо кадансів.
Особливо важливе значення Бах приділяв “Інвенціям і симфоніям”.
Інвенція походить з латинського “inventio” – вигадка.
Ні для кого з викладачів не секрет як складно добитися від учня зацікавленості в роботі над інвенціями.
Наприклад, проаналізуймо тему C – dur’ noi Zubussi.
Учень самостійно визначає їх характер – рішучий і разом з тим співучий.
Основний метод роботи над темою: вчити її потрібно у повільному темпі причому кожен мотив, щоб обдумано переда-ти всю глибину його інтонаційної виразності.