Ікона як специфічний феномен візантійської культури

Діяльність Куліша та його товаришів у Петербурзі розбудила паново літературний рух , що його стримала трагедія Кирило-Мефодіївського братства. Смерть царя Миколи І звільнила від кайданів деспотизму. Кожний член Кирило-Мефодіївського товариства повертаються із заслання і зустрічаються в Петербурзі. Куліш, Шевченко, Костомаров, Білозерський пориваються знову до праці, наслідком чого Петербург став центром української літературною життя в шістдесятих роках. У 1861р. Василь Білозерський розпочинає видавати тут літературно-науковий місячник “Основа” й не тільки гуртує при ньому давні літературні сили, але й дає місце новим літературним талантам. Місячник був присвячений виключно українським справам.

Головним співробтниом журналу й містив у нього поезії, драми, оповідання, повісті, статті літературно-історичного характеру, рецензії й історичні розвідки стає Пантелеймон Куліш.

Від братнеків 1846-1847рр., на чолі яких суспільна думка незмінно ставила Т.Шевченка, М.Костомарова і П.Куліша, йшли імпульси наступницького зв”язку і до поміркованих політично, але самовідданих у своїй культурницькій та науковій діяльності українофілів- громадівців, і до помірковани х політично, але самовідданих у своїй культурницькій та науковій діяльності українофілів – громадівців, і до широких політичних програм та закроєної на новочасний європейський непит соціокультурної пропоіді М.Драгоманова (згадаймо тут М.Куліша і “молодые люди, вдаваясь в изучение Малороссии, несколько не мешают себе этим возможности усвоить европейскую”), йшли, щоб перейти в напружену, сповнену різних дискусій та ідейної боротьби багатогранність українського політичного й культурного життя початку XX ст.П.Куліш вже за життя Т.Шевченка носів одне з найполітичніших місць в українській літературі. Він належить до ряду найвизначніших українських письменників. Правда, не однією своєю думкою, не одним незвичайним поглядом, не одним гострим словом (“горячий” Куліш – звали його в товаристві) бомоче вражав він не раз українське громадянство, -все-таки небуденний його літературний талант, пиерина ідейних кругозорів, багатство питань, які його цікавили й захоплювали, і слідом за тим різнорідність його творчої письменницької діяльності,-все це дає йому право зайняти одне з найбільш почесних місць в історії українського письменства.

П.Куліш перевів на нові, сучасніші шляхи українську прозу, створивши зокрема, перший класичний українсьий роман “Горна рада”. Він був поетом, який розпрацював і набагато розширив жанрово-стихьове поле української поезії, освоївши для неї чимало мотивів і форм поезії світової, збагативши скарбницю рідного слова перекладами Біблії, творів Шекспіра (переклав __ п”єс), Гете, Шіллера, Байрона, Гейне, Пушкіна, Некрасова, Фета, інших видитних поетів. На широкому полі української культури XIXст., де ще багато було і незайманої цімени, і перелогів, він виконував першопрохідницьку роботу і був поряд з М.Костомаровим, одним з перших українських критиків та літературознавців, упорядником і співтворцем збірки “Записки о Южной Руси”, видавцем популярної серії “Сільська бібліотека”.

Літературна спадщина Куліша дуже багата й дуже різнорідна. З метою розвинути українське слово, поставити українську мову на рівному поземі з іншими європейськими мовами працював Куліш у різних напрямках, кидався на різні ділянки літературної творчості. Поетичні твори Куліша, що виповнели збірки “Україна”, “Досвітки”, “Хутірна поезія”, “Дзвін”, дуже різні за змістом і характером.

Поруч поетичних творів велику ціну мають також оповідання й повісті Куліша. Між дрібними оповіданнями найкращим є розкішна ідилія “Ориея”.

Куліш залишив також деякі історичні праці та літературно-критичні нариси: “Хмельниччина”,”Виговщина” і “История воссоединения Руси.”

За прикладомкиївської подібні організації виникають в 60-х роках XIX ст. у Харькові, Полтаві, Чернігові. Одесі, в Києві “Українська Громада”, гурток “__манів”. Усіх членів громад об”єднувала спільна національна українська ідея, яка розвивалась на демократичному грунті і віра в можливість досягнення національного самовизначення, любов до України, повага до українськогонароду, гордість за надбання його духовної культури, що робить гідний внесок до світової культурної спадщини.

Громадівські організації створили на Україні цілу мережу недільних шкіл з українською мовою навчання, видавали підручники української мови, збирали та публікували кращі зразки усної народної творчості. Вони вели українознавчі дослідження, займались вивченням та пропагандою історії та етнографії України, складанням українсько-російського словника. Основоположниками діяльності громад, стали заложники першого в Україні Кирило-Мефодіївського товариства, М.Костомаров, Т.Шевченко, П.Куліш.

П.куліш, М.Костомаров, Т.Шевченко – три постаті, які красномовно засвідчили рівень зрілості, якого досягла українська художня й суспільна