Музично-драматична діяльність Луцької повітової Просвіти
Для керівництва театрально-драматичними секціями при філіях Товариства “Просвіта” зосереджувалися кращі сили української інтелігенції, серед яких було чимало талановитих відомих акторів та режисерів. Плідно, хоча й спорадничо, працювала музично-драматична секція Луцької “Просвіти”. Її активність 1920-1922 рр. значно поліпшила матеріальне становище Товариства, дала змогу утримувати помешкання та бібліотеку. Режисером був Д.Сідих. Талановито поставлена ним “Наталка-Полтавка” І.Котляревського підштовхнула до активніших дій і сільських аматорів.
Так, торчинські просвітяни бралися за постановку складних п’єс – “Лілея”, “Наталка-Полтавка”, “Мартин Боруля”, “Циганка Аза”, “За друзі своя”, “Назар Стодоля”. У 1923 р. силами секції в будинку “Просвіти” та театрі Кронштейна було дано 37 вистав. Проте з весни наступного року діяльність секції майже завмирає: її члени хотіли перейти в професіонали і прагнули створити власний театр. Питання про це неодноразово піднімалося на засіданнях Ради товариства, яка надавала фінансову допомогу в справі заснування постійного Волинського українського театру.Пропагувати українське мистецтво було нелегко. На початку 20-х років у Луцьку існувало кілька театрів: польський (Волинський театр імені Ю.Словацького), єврейський, кілька аматорських драматичних колективів. У привілейованому становищі був польський театр, який фінансувався державними установами. У травні 1926 р. до міста приїхав талановитий актор і режисер з Наддніпрянщини М.Орел-Степняк. Однак створена ним театральна трупа, що з великим успіхом виступила на Волині, так і не змогла стати на професійний ґрунт: не вистачило власних сил, а адміністрація не надавала допомоги.
Та все ж ця українська трупа сприяла розвитку театрального мистецтва в краї. У Товаристві “Просвіта” було створено театральне бюро на чолі з М.Орлом-Степняком. У 1927 р. це бюро надавало аматорським просвітянським колективам тексти п’єс, реквізити. Сам М.Орел-Степняк чимало працював з аматорами-гуртківцями як так званий театральний інструктор. У цій роботі широко використовувалися збірки книжок з теорії акторської гри, що випускалися Львівською “Просвітою”. Театральне бюро існувало на кошти, отримані від вистав.
Часто рецензіям на виступи аматорських гуртків могли позаздрити навіть професійні театри. З особливим захопленням театральні вистави приймали на селі. До творчого напруження аматорів додавалося хвилювання їхніх сімей, родин, односельчан. Програма виступу аматорів включала не лише п’єси, а й українські пісні, як було в 1927 р. в с. Зубільно: 1) “Як ковбаса та чарка”; 2) “Кум мірошник, або сатана в бочці”; 3) концерт пісень: а) заповіт Т.Г.Шевченка; б) “Зашуміла ліщинонь-ка”; в) “Зійшов місяць, зійшов ясний”, г) “Світи, світи, місяченьку”; д) “Солоха”.
У 1927 р. на Волинь приїхав М.Певний – учень школи С.Садовського, вихованець М.Саксаганського, артист Московського театру, а пізніше Київського державного європейського українського театру. Саме М.Певний у кінці 1928 р. очолив організований у Луцьку гурток, у який увійшли артисти-аматори Г.Білогубова, Д.Гонта, М.Лісовик, М.Лісовикова, А.Мирощенко, О.Неділко, Н.Певна, І.Поляков та інші, художнім директором був Ю.Миць, директором хору – О.Колесниченко.
“Українська нива” написана з нагоди п’ятирічного ювілею театру, що його започаткували місцеві аматори, які поставили на святі 10-річного ювілею Луцької повітової “Просвіти” третій акт історичної п’єси Л.Старицької “Гетьман Дорошенко”. Це стало поштовхом до створення драматич-ного гуртка, який згодом перетворився у Волинський український театр. Першим його директором був М.Певний [6, 2]. 3 червня 1929 р. Рада товариства прийняла рішення про організацію драматичного гуртка при Луцькій “Просвіті”, керівником якого став Д.Степняк.
Аматорські гуртки діяли і після офіційного закриття товариства. Зокрема, комедія Л.Яновської “На сіножаті” була поставлена 7 січня 1934 р. Торчинською філією “Просвіти”. “Надзвичайні артистичні здібності” відзначили глядачі в О.Поліщука, який майстерно грав скупого і дуже хитрого селянина Опанаса. Уже наступного дня, 8 січня, ті ж аматори ставили в просвітянському будинку п’єсу “Горе бабіям”, а на Водохреща, 20 січня, – п’єсу Б.Лепкого “Сотниківна”. На сценах сільських клубів ставилися п’єси та інтермедії таких авторів, як Т.Шевченко, М.Кропивницький та ін.
Завдяки діяльності гуртків виросла ціла плеяда талановитих самодіяльних акторів-співаків. Просвітяни вивчали правила сценічної поведінки, музичної грамотності. Загальному осуду підлягало пияцтво, брудні лайки. “На вистави приходили мало не всі – від старого до малого. Не йшов тільки той, хто нездужав. Це була школа пізнання своєї історії і національного виховання” [7, 141].
Однак часто, насамперед через причини внутрішнього характеру, театральна справа не набувала належного розвитку. Так, у с. Олика внаслідок “розколу” з гарного сільського театру виникло аж три аматорські гуртки, які витрачали багато сил на поділ майна, конфліктували між собою, проте поодинці так і не змогли налагодити роботу. Через нестабільне становище, постійну нестачу коштів музично-драматичні секції та гуртки “Просвіти” не змогли перетворитися на сильні культурні заклади. Та все ж у міжвоєнний період просвітянське товариство було головним осередком згуртування українського громадянства. Зазнаючи утисків від польської влади, його члени прагнули відродити рідну мову, культуру, звичаї, не дати загинути їм під іноземним гнітом.