Музично-драматична діяльність Луцької повітової Просвіти

Поряд з діяльністю загальноосвітнього характеру товариство “Просвіта” проводило велику роботу щодо створення мистецьких колективів – музичних, театральних, художніх, хореографічних. Їхня плідна діяльність сприяла відновленню національних традицій, закладала фундамент подальшого культурного розвитку регіону. “Просвіта” започаткувала надзвичайно яскраву традицію влаштування “академій” (святкових концертів) з нагоди вшанування пам’яті національних героїв, художніх геніїв, відзначення видатних історичних подій. Поштовхом до виникнення такої традиції були щорічні святкування шевченківських днів, що проходили з великою урочистістю у переповнених просвітянських залах у містах і селах.

Шевченківські академії, які проводило Товариство “Просвіта” та його філії в 20-30-х роках, за змістом і програмою проведення були дуже подібні. Проте в кожному конкретному випадку відчувалось і своє, місцеве, притаманне певному населеному пункту забарвлення. Програми цих академій наперед погоджувалися в повітових староствах, проте в них завжди панував український дух, як правило, усі вони закінчувалися виконанням національного гімну “Ще не вмерла Україна”.

З метою піднесення національної свідомості волинян просвітяни відзначали також інші пам’ятні дати: дні пам’яті І.Франка – 28 травня та М.Драгоманова – 15 червня, свято хрещення України – 14 липня, свято книги – 1 жовтня, свято “Просвіти” – 8 грудня. Просвітянські філії влаштовували вечори в основному в помешканнях окремих громадян, у школах. Зокрема, такий вечір відбувся в с. Буяни з приводу дня народження І.Франка. Програма вечора була такою: “1) бібліографія Івана Франка; 2) реферат “За що шануємо пам’ять І.Франка”; 3) декламування віршів поета; 4) вистава “Украдене щастя” І.Франка; 5) Український національний гімн”.

Помітною подією в громадському житті краю стало відзначення 10-річчя Луцької повітової “Просвіти” [2, 2]. Свято розпочалося з урочистої служби Божої в Чесно-Хресній церкві, яку відправив просвітер П.Пащевський. Далі близько 4 тисяч осіб з жовто-блакитними прапорами та оркестрами пройшли біля церкви Чесного Хреста, вулицями Ягелонською, Красінською та Любельською, через міст Бена. Свято завершилося масовим вічем на березі Стиру, де виступили з промовами Є.Петриківський, І.Власовський, О.Ковалевський. Свої привітання надіслали Галицька та інші волинські “Просвіти”, митрополит Діонисій, Український університет у Празі, Український інститут і Клуб Гетьманців у Берліні, свято відвідали Волинський воєвода Г.Юзефський, віце-воєвода Т.Гіновт-Дзєвалтовський.

“Просвіта” в повіті цілеспрямовано й наполегливо залучала до справи національного відродження мешканців села. Створила широку мережу гуртків за вподобаннями. Першочергову роль тут відігравали вечори й концерти, які вимагали значної попередньої підготовки. Програми цих заходів засвідчують, що мистецька діяльність товариства була багатогранною. Слід назвати хоровий спів, до якого, за свідченням очевидців, залучалися люди різного віку – від наймолодших до літніх. Часто просвітяни виступали під час богослужінь, панахид, були випадки, коли філії самі організовували церковні хори. Загалом просвітянські колективи в переважній більшості виникали на основі місцевих церковних хорів і великою мірою сприяли українізації церкви, зближенню двох музичних сфер – церковної та світської.У середині 20-х років рух за організацію просвітянських хорів відчутно посилився. Майже кожна третя філія мала власний хор, що пояснювалося не тільки любов’ю волинян до пісні, але й тим, що ця справа майже не потребувала коштів. Сільські колективи в основному нараховували 20-25 осіб, але й були великі, що складалися з 80-90 осіб, як, наприклад, у с. Цумань. Хор с. Воютин запрошували в сусідні села – Блудів, Михлин, Білосток, Садів, Сьомаки, Смогилів та інші. Багато разів він побував і в містечку Торчин. На шевченківські свята воютинський просвітянський хор на чолі з Й.Грушецьким та І.Сачуком пройшов вулицями Луцька, співаючи пісні на слова Кобзаря та українські народні пісні. Популярність воютинського хору була така велика, що до нього просилися співаки з сусідніх сіл. Із с. Несвіч у хорі була О.Пітуніна, із с. Гать – Андрощуки, Гаврилюки, Нечипоруки, із с. Садова – Коперляни, Пугачевські. У репертуарі хору було понад 70 псалмів та народних пісень. Проте чи не найбільшим злетом культурно-мистецької роботи воютинської “Просвіти” стала постановка в 1934 р. опери “Наталка-Полтавка”. Її постановником був В.Поліщук. Він одночасно здійснював керівництво хором та підготовкою акторів-аматорів. Найталановитішою співачкою була Л.Бабіюк, вона мала сильне сопрано, їй доручали головні ролі. Майже на рівні професійної актриси виконувала ролі Н.Гордієвська. Про її гру писала газета “Українська нива”: “Своєю грою і переживанням драми в своїй душі вона так заімпонувала публічності, що… жіноцтво було розжалене і не могло втриматися від сліз” [3, 3]. До сільської акторської трупи входили К.Бабіюк, Т.Йоржик, Г.Костюк, В.Лавренюк, Л.Мозолінська, О.Поліщук, Г.Танчук, Ф.Танчук, Ю.Шандерук та інші. У своїх спогадах О.Поліщук залишив свідчення про те, що сільські актори, окрилені успіхами в постановці першої опери, поставили і другу – “Запорожець за Дунаєм”. Роль Одарки в ній виконала Л.Бабіюк, а козака – О.Поліщук.

Найактивнішу роботу з розвитку естетичних уподобань жидичинців проводив просвітянський хор. Чимала заслуга в цьому належала псаломщику В.Бабіченку, якого в селі ще й досі згадують як здібного організатора і вмілого диригента. Він був вихіцем з Полтавщини, у 1918–1920 р. брав участь у боях проти більшовицької армії, в 1920 р. був командиром 30 стрілецького куреня Української армії. Прибувши в Жидичин, швидко включився в національно-визвольний рух. Завдяки його професійним навичкам хор почав виступати з концертами. Репертуар колективу був багатим і різноманітним. Учасники хору ще й досі пам’ятають тексти пісень, називають композиторів: Д.Бортнянського, А.Веделя, М.Лисенка. Оскільки просвітянський хоровий рух набув масового характеру, виникла необхідність створення певної методичної бази. Тому в 1928 р. з ініціативи Ради Луцького повітового товариства розпочали роботу диригентсько-режисерські курси. По суті, започатковувалася система професійної музичної освіти.