Музично-драматична діяльність Луцької повітової Просвіти

Порівняно з хорами інструментальні колективи відіграли більш складну роль у тогочасному музичному житті Волині. Найчастіше це були різноманітні струнні ансамблі, які виникали при театральних гуртках, хорах як допоміжні виконавські “одиниці”. У м. Рожищі й м. Олиці існували струнні оркестри, в с. Жидичині – духовий оркестр. Під звучання цього оркестру жидичинці святили воду, організовували зустрічі єпископові Полікарпові (Сікорському), який мав тут літню резиденцію.

Проте музичне життя не обмежувалося тільки колективними формами. Не менш яскравими були й виступи солістів-співаків та інструменталістів, поміж яких було немало справді талановитих митців. Це бандурист Д.Щербина, виступи якого були нелегальними через заборону офіційної влади, що вбачала в його співі прямий заклик до непокори. Це і його колеги-бандуристи К.Місевич та Д.Гонта, які поєднували концертні виступи з просвітницькою роботою. Це, нарешті, надзвичайно популярна на Волині бандуристка Г.Білогуб, гра та спів якої відзначались особливою поетичністю, а сама вона ніби уособлювала музично-поетичний дух Волині. Звучала в концертах і фортепіанна музика в інтерпретації випускника Празької консерваторії Р.Савицького.

Саме “Просвіта” збагатила волинське мистецтво талановитим хореографічним колективом, який отримав назву “Гурток українських танців і співу”, і був очолюваний відомим балетмейстером В.Авраменком. Він не обмежувався лише концерними виступами і взимку 1922-1923 р. створив у Луцьку школу танцю. У ній навчалося близько 40 осіб, серед них такі обдаровані учні, як О.Бахов, М.Гасюк, С.Лісова, Н.Маркевич, В.Омельчук, В.Савчук, З.Харченко. З народними танцями, а також композиціями “Запорізький козак Гонта”, “Чумак”, “Горе Ізраїля” артисти об’їздили всю Волинь. Вихованців школи радо зустрічали в Чехословаччині та інших країнах.“Про український танець чулисьмо, як про гопак з горілкою і… тільки. Яке ж зачудування, коли побачили ми національні танці учнів школи В.Авраменка. Танець виконаний 7-літнім Левком був нагороджений рясними оплесками. Танок “Катерина” є просто таки щось не земне, якісь святі – божественні рухи – грація! …Що ж до “Чумака”, виконаного самим В.Авраменком, то цей танок є немов би сама воля на безмежний простір нашої України”, – так відгукнулася газета “Українське життя” на виступ митців Луцької повітової “Просвіти” у Рівному 25 лютого 1923 р. [4, 4]. Окрім того, танцювальний гурток був і в с. Жидичин, створений за сприяння найздібнішого танцюриста М.Подригулі.

Про досить високий рівень хореографічної культури свідчила також поширена в регіоні практика інсценізації народних пісень, які в спільному театрально-хореографічно-хоровому виконанні були настільки популярними, що врешті виникла необхідність проведення відповідних підготовчих курсів. Багата й різноманітна музично-пісенна творчість Волині була цілющою криницею, живим джерелом творчого натхнення для митців краю. Репертуар хорів, звичайно, складався з українських народних пісень. Часто хористи виступали спільно з драматичними гуртками або акомпанували їм під час вистав, що мало великий успіх.

Театрально-аматорська діяльність стала однією з найбільш поширених та важливих сфер діяльності “Просвіти”. Це зумовлювалося тим, що театральне мистецтво було найбільш доступним і популярним засобом національно-громадського та морального виховання. До того ж воно сприяло поліпшенню матеріального становища просвітянських осередків. У звіті Воютинської філії зазначалось: “Аматорські вистави, як і раніше, відіграють видну роль в житті філії і як засіб освітньо-виховний, і як розвага, і як єдиний фонд” [1, 31].

Близько половини просвітянських осередків мали свої аматорські гуртки. Розвиток театральної справи залежав від багатьох чинників: наявності приміщення, костюмів та декорацій, а особливо – від ставлення до них адміністративної влади. На 1 липня 1928 р. у філіях Луцької “Просвіти” їх нараховувалося 42 [5, 7]. Театральною справою займалися дійсно аматори – люди, які поєднували свої основні заняття з роботою в гуртках. Так, у с. Крупа гурток “Сільського господаря”, що діяв при місцевій філії “Просвіти”, ставив і п’єси, одна з яких відбулася 12 липня 1931 р. (комедія І.Франка на 3 дії “Учитель”). Прибуток від вистави мав піти на поповнення бібліотеки гуртка.

Найбільші театральні гуртки були в Торчині, Воютині, Жидичині, Колках. Театральне мистецтво не було байдужим і аматорам с. Баковці Полонківської гміни, які організували гурток. Ставили в основному жартівливі вистави, які полюбляло все село, – “Як ковбаса та чарка, то й минеться сварка”, “Чорт – не жінка”. Аматорські гуртки існували також і в селах Боровичі, Гнідава, Годомичі, Крупа, Лаврів, Садів, Хорохорин та інших. У 1925 р. було дано 157 вистав, 1926 р. – 33, 1927 р. – 156, 1928 р. – 238. Отже, кожен аматорський гурток, щороку влаштовував 4-6 вистав.

Доробок аматорських гуртків насамперед складався з творів українських авторів, народних піснень і танців. Так, у репертуар гуртка в с. Четвертня входили вистави “Лихо з жінкою, лихо без жінки” – фарс на 1 дію М.Омелянця, “На сіножаті” – жарт на 1 дію Л.Яновської, “На перші гулі” – жарт на 1 дію С.Васильченка, “Мати-наймичка” – драма на 4 дії І.Тогобочного, “Пильнуй своєї хати” – жарт Сучасного, “Зимовий вечір” – етюд М.Старицького, “Сватання на Гончарівці” – оперета Г.Квітки-Основ’яненка та інші. Свої вистави аматори ставили в приміщенні місцевої школи.