Давньокитайська медицина.Історія та сучасність
Хуа Туо, живий з 112 до 207 р. н.е.., використовував для анестезії при своїх сміливих, на той час операціях, яка стала видатною, чайну суміш “Ма-фей-сан”.
Лікар Чжан Чжуанчин (150-219 гг. н.е..) написав вже в той час свою роботу “Рассмотрение различных болезней от воздействия холода”, в яких розглянув питання особливої диалектической діагностики китайської медицины, зберігшиї значення до сучасного часу.
А в середині IIIст. лікар Хуан Фу-ми (215-288 рр.) написав першу спеціальну книгу “Цзя-і-цзин”, яка стала основою всіх наступних видань і досліджень по ігловкалуванню та прижиганію (чжень-цзю-терапія). В працях Сун-си-мяо (VIIст. н.е..), Ван Чу (VIIIст. н.е..) методика чжень-цзю-терапії модернізуеться-становіться більш досконалою, і стає багатством багатьох поколінь.
Іншою значною подією в історії китайської медицини є опублікування Лі Шичженем в 1578 році фармацевтичного збірника «Бэн-Цзяо Ган-Му».
До нашого часу дійшло більш ніж шість тисяч китайських книг по медицині, в яких розповідається о різних методах лікування. Деякі з цих книг допомагають китайським лікарям і в наш час, в якості довідкових пособіях.
Значне місце в давньо-китайській медицині займала превентивна медицина. Ідея попередження хвороби стояла в самому початку дошедшего до нас лікарського спадку давнього Китаю. Так, наприклад, змістом одного з діалогів в перший главі книги «Нэй-Цзин» являється питання проте, як людина може захистити своє здоров'я. По цій причині гігієнічні засоби і боротьба з паразитами завжди відігравали велику роль в китайській історії. В період Танскої династії (618-907 рр. н.е..) китайським лікарям було відомо, що проказа була інфекційною хворобою, і хворі ізолювались від здорових людей. Також була здобутком давньокитайської медицини противооспенє прищеплення. Вперше вона була використувана в одинадцятому сторіччі, при цьому сироватка, взята в хворих оспой, вводилась здоровим людям в цілях профілактики. Китайська книга «Новая книга о прививках против оспы» (Чжун-тоу Хин-жу), новаторський труд в області иммунології, був відомий в ХVI столітті в деяких країнах Європи та Азії.Спочатку китайська медицина складалася з чотирьох дисциплін. Так, в епоху династії Інь (1324-1066 рр. до н.е..) до династії Жоу (1066-1221 рр. до н.е..) різниця існувала між діетологіей (Інь-ян-і), лікувальною медициною (Нєй-ге), зовнішньою медициною або хірургією (Вай-га) і ветеринарній (Шоу-и). В період від династії Тан (618-907 рр.) до династії Сун (960-1279 рр.) китайська медицина подальший розподіл. Виникло одинадцять різних направлень:
1. Медичне обслуговування дорослих (Да-фэн-май).
2. Общая медицина (Цзэ-и).
3. Педіатрія (Хао-фэн-май).
4. Лікування паралічем (Фэн-га).
5. Гінекологія (Фу-гэ).
6.Офтальмология (Ян-гэ).
7.Стоматологія(Гоу-ци).
8. Лікування хвороб глотки та гортані (Ян-хоу).
9. Ортопедія (Чжен-гу).
10. Зовнішні хвороби та хірургія (Цзинь-чжуан).
11. Метод ігловкалування и прижигання, або акупунктура (Чжень-цзю).
Зараз китайська медицина поділяться на дев'ять спеціалізованих областей: терапія, зовнішня медицина, гінекологія, педіатрія, офтальмологія, ларингологія, ортопедія, масаж і акупунктура. Кожна з цих областей охоплює великий об’єм знань, який повинен вивчатися особливо в лікарській спеціальності. Єдиним , що стало відомо на Заході, це ігловкалування та прижегання, «акупунктура».