Наука — важливий елемент культури
Вивчення історії релігії базується, значною мірою, на вивченні релігійних пам'яток, які є переконливими прикла¬дами зв'язку між релігією і культурою. Під релігійними пам'ятками ми розуміємо передусім культові споруди, па-м'ятки релігійного мистецтва (живопису, музики), релігій¬ної літератури, релігійної архітектури.
Історія культури зберегла чимало релігійно-писемних пам'яток, серед яких — Веди, Біблія, Коран.
Крім літературно-писемних, світові релігії мають також і інші культурні пам'ятки: культові будівлі (храми, церкви, костели, монастирі, мечеті, синагоги), живопис (ікони, фрески, мініатюри), музику, обряди.
Маючи функціональний характер, багато релігійних пам'яток одночасно є видатними досягненнями світової культури. В їх створенні брали участь геніальні архітекто¬ри, художники, майстри фрескового живопису, іконописці, композитори. Тим самим релігія здійснила великий вплив на розвиток усіх видів мистецтва, а відповідно — культури взагалі.
4. Серед різноманітної діяльності людини особливе місце посідає наука як елемент культури, одна з її підсис¬тем. Без науки культура не може здійснювати свої основні соціальні функції. Поняття "наука" і "культура" не тотожні. Поняття "культура" значно ширше, адже наука не врахо¬вує всіх сфер матеріальної і духовної культури, наприклад таких, як мистецтво, моральні теорії і погляди.
Наука є феноменом культури. Вона збагачує людину, її духовний світ і тим самим сприяє його розвитку. Саме на¬ука виробляє певний механізм передачі знань новим поко¬лінням. Разом з тим, наука та її пізнавальна діяльність зна¬ходяться в залежності від умов соціально-економічного стану суспільства. В тому числі — його культури. Наука розвиваєть¬ся тільки на певному рівні соціально-економічного поступу суспільства, коли виникає потреба в наукових знаннях, і на певному рівні культурного прогресу, який формує сприят¬ливу атмосферу для виникнення і розвитку знань. Це озна¬чає, що наука народжується в надрах самої культури.
Для розвитку власне науки потрібні відповідні умови: певний рівень динаміки виробництва і суспільних відно¬син, розподіл фізичної і розумової праці, наявність широ¬ких культурних традицій, які забезпечують сприйняття досягнень інших народів і культур.
Такі сприятливі умови насамперед склалися ще в Старо¬давній Греції, де перші теоретичні системи виникли в VI ст. до н.е. Видатні мислителі Фалес і Демокріт намагалися по¬яснити дійсність через природні першовитоки, давньо-грецький вчений Арістотель першим описав закономірності природи, суспільства і мислення. Тоді ж вирізнилися ок¬ремі галузі знань: медицина, геометрія, механіка, астроно¬мія, історія.Ряд наукових галузей було збагачено в епоху Середньо¬віччя вченими Арабського Сходу і Середньої Азії: Ібн Сіна, або Авіценна (980-1037), Ібн Рушд (1126—1198), Ахмедаль-Біруні (973—1048); у Західній Європі через гнітюче пануван¬ня релігії народилася специфічна філософська наука — схо-ластика, а також одержали розвиток алхімія й астрологія. Ал¬хімія сприяла створенню основи для науки в сучасному розумінні слова, оскільки спиралась на дослідження природ¬них речовин і передувала розвитку хімії та фармакології. Астрологія була пов'язана зі спостереженнями за небесними світилами і передувала розвиткові астрономії. Проте засил¬ля схоластики на цей час гальмувало розвиток природничих наук, зокрема медицини.
Важливим етапом для науки стала епоха Нового часу. Визначальну роль у цьому відіграли потреби нового бур¬жуазного способу виробництва. На цей період було знач¬но підірвано панування релігійного світогляду, і в якості провідного методу дослідження утвердився експеримент (дослід). Глибокі перетворення в науці XVI—XVII ст. на¬зивають першою науковою революцією, я^ка дала світові імена Г. Галілея, І. Ньютона, Р. Декарта, Й. Кеплера, а в медичній сфері — А. Галлера, Ж. Ламетрі, Д. Морганьї, Г.Бурпава.
У XVIII ст. відкриття в галузі природничих наук були здійснені І. Кантом, А. Л. Лавуазьє, М. Ломоносовим.
У XIX ст. в науці відбуваються безперервні бурхливі пе¬ревороти у всіх галузях природознавства, а відповідно і в прикладних науках, пов'язаних з ним. Так, Т. Шванн і М. Шлейден створили теорію клітинної будови живих ор-ганізмів, Ч. Дарвін — еволюційну теорію розвитку, Д. Мен¬делєєвим була відкрита періодична система хімічних еле¬ментів. Видатний бактеріолог Р.Кох винайшов збудників туберкульозу і холери.
Таким чином, на рубежі XIX — XX ст. відбулися вели¬чезні зміни в основах наукового мислення, що призвело класичну науку Нового часу до кризи. На новому етапі виходу із кризи відбулася наукова революція, яка розпо¬чалася у фізиці і охопила всі провідні галузі науки. Вона пов'язана з іменами фізиків-теоретиків М. Планка і А. Ейн¬штейна.