Наука — важливий елемент культури
Семіотична, або знакова (семіотика — вчення про знаки), функція також досить важлива для розвитку куль¬тури. Являючи собою певну знакову систему, без оволодін¬ня якою досягнення культури стають неможливими. Так, мова — засіб спілкування людей; літературна мова — важ¬ливий засіб оволодіння національною культурою. Спе¬цифічні мови потрібні для пізнання особливого світу му¬зики, живопису, театру.
Природничі науки (фізика, математика, хімія, біологія) також мають свої знакові системи.
Ціннісна (ціннісно-орієнтаційна) функція відобра¬жає важливий якісний стан культури. Саме система цінно¬стей формує у людини певні ціннісні потреби і орієнтацію. За характером і якістю цих потреб і духовних орієнтирів особи роблять висновки про рівень її культури. Моральні й інтелектуальні потреби і запити виступають основним критерієм відповідної оцінки серед людей.
3. Проблема співвідношення культури і релігії завж¬ди викликала велику зацікавленість серед вчених різних наукових шкіл і світоглядних орієнтацій. Цю проблему висвітлювали: П. Флоренський, М.Бердяєв, Б.Рибаков, Е. Тайлор, Д.Фрезер та ін.
Єдиної думки щодо співвідношення культури і релігії у вчених не існує. Одна з культурологічних концепцій — богословська, або релігійна; майже всі її представники виходять з того, що релігія є основою культури.
Інша культурологічна думка — атеїстична — і взагалі виключає релігію з поняття культури, вважаючи їх (куль¬туру і релігію) явищами різними, котрі протистоять одне одному. В основі останньої лежать погляди таких просвіти-телів, як: П. Гольбах (1723—1789), К. Гельвецій (1715— 1771), Д. Дідро (1713-1784), Ж. Ламетрі (1709-1751). Відповідно до їхнього світогляду, — релігія гальмує духов¬ний прогрес людства.
Як бачимо, ці точки зору є прямо протилежними і, відпо¬відно, виключають одна одну. Крім них, звичайно, існу¬ють інші релігійно-філософські погляди.
Релігія і мистецтво мають спільні витоки і корені. Джере¬ла мистецтва містяться в людській праці, особливо в тій її частині, де найбільше проявляється людська ініціатива. Внаслідок свободи творчості людина створює знаряддя пра¬ці, розвиває спілкування з подібними собі, естетично ос¬воює світ.Джерела релігії лежать у людській практиці, яка вира¬жає залежність людини від оточуючого світу; саме тоді у неї виникає бажання звернутися по допомогу до інших, могутніших, ніж вона сама, сил. Однією з ранніх форм релігії був фетишизм (від фр. — ідол, талісман), який ви¬являвся в пошануванні матеріальних предметів, наділених, на думку давніх людей, таємничими властивостями. Серед інших ранніх форм релігії існували анімізм (від лат. — душа), тобто віра в існування душі, і тотемізм (від слова "ототем", що означає "його рід") — фатальна віра в надприродний зв'язок між людськими родами і тваринами. Вони були типовими для первіснообщинного ладу і входили до скла¬ду тієї культури, яка відповідала даній стадії розвитку.
З подальшим розвитком суспільства виникли політеїзм, народно-національні релігії. Класичним прикладом політеїз¬му (від грец. полі — багато, віра в багатьох богів) можуть бути давньогрецька і давньоримська релігії з їх величезною кількістю різних богів. До народно-національних нале¬жать іудаїзм, індуїзм, конфуціанство та ін. Сповідниками
таких релігій є, як правило, представники одного етносу, хоча можуть бути і особи іншої національності.
Народно-національні релігії являють собою специфічні системи релігійної культури, яким властива детальна ритуалізація повсякденної людської поведінки (спожи¬вання їжі, дотримання гігієнічних правил), специфічна обрядовість, сувора система релігійних правил і заборон, моральних норм і ціннісних орієнтацій, вироблених сус¬пільством.
Таким чином, у міру ускладнення суспільного організ¬му, його матеріальної і духовної культури більш вагомими стають і самі релігійні системи, утворюючи своєрідну підси¬стему цінностей.
У всесвітньо-історичному процесі різноманітні релігії відіграють неоднакову роль. Найбільш помітну виконують ті релігії, які прийнято називати світовими за кількістю віруючих: буддизм, християнство, іслам. Саме ці релігії виявили здатність максимально пристосовуватись до зміни суспільних відносин і вийшли далеко за межі територій, на яких спочатку виникли. Світові релігії ніколи не залиша¬лися незмінними, вони весь час трансформувалися відпо¬відно до ходу історії.