Культура Київської Русі

Монументальні споруди Галичини зведені зі світло-сіро¬го вапняку. За Ярослава Осмомисла формується князівсь¬кий двір, до якого входив білокамінний Успенський собор (1157р.). Під час розкопок у Галичі знайдено рештки 10 церков, а єдина, що збереглася до наших днів, церква св. Пантелеймона (1200р.), і на ній бачимо впливи ро¬манської архітектури сусідніх країн (Польщі, Моравії і Угорщини). Літопис свідчить, що в Холмі місцевим зод¬чим і різьбярем Авдієм була зведена церква св. Іоанна. її фасади прикрашали скульптурні маски, кольоровий роз¬пис, позолота, вставлені вітражі.

Крім Холма, традиції галицької білокам'яної архітекту¬ри розвинулися у Львові, де в кінці XIII ст. і на початку XIV ст. було збудовано церкви св. Онуфрія, св. П'ятниць і св. Миколая.

Наприкінці XII — поч. XIII ст. монументальна архітек¬тура Русі збагатилась ускладненням зовнішніх форм.

У Києві та на Київщині були зведені храми — Трьохсвя¬тительський (1189р.), св. Василія (1190р.) в Овручі, Апо¬столів (1197 р.) у Білгороді. Деякі з них, на думку дослід¬ників, побудував київський архітектор Петро Милоніг. Новий архітектурний стиль найвиразніше проявився у П'ятницькій церкві (поч. XIII ст.), що в Чернігові.У мистецтві Київської Русі, поряд з архітектурою, знач¬ного розквіту набуває монументально-декоративний живо¬пис. Живописні зображення в храмах були своєрідною Біблією для тих, хто не знав грамоти. Візантійський живо¬пис поширився у Київській Русі в X ст. у формі монумен¬тальних стінних розписів (фресок) і мозаїк. Оздоблення Десятинної церкви започатковує київську мистецьку шко¬лу. Мозаїки Десятинної церкви не збереглися, а від фре¬сок залишилися лише уламки.

Мозаїки і фрески Софіївського собору в Києві належать до найвизначніших пам'яток українського і світового ми¬стецтва. Вціліла лише третина всього живопису (260 м2 мо¬заїк і близько 3000 м2 фресок). Мозаїчна палітра нарахо¬вує 177 відтінків. Фрески мали як релігійний сюжет, так і цілком світський зміст.

З середини XII ст. в самостійних князівствах — Київ¬ському, Чернігівському, Переяславському, Галицькому та Волинському — створюються місцеві самобутні художні школи. Фресковий розпис повністю замінює настінну мозаїку.

Поряд з монументальним живописом на Русі розвиваєть¬ся іконопис. Наприкінці XI ст. склалася київська школа іконопису. Видатним іконописцем Київської Русі був Алімпій Печерський. Серед ікон XII ст. привертає увагу ікона "Ярославська оранта" — одна із найдавніших, при¬свячених Діві Марії. Дослідники відносять її до київської школи. У XII ст. у зв'язку із постійною зовнішньою загро¬зою навали кочовиків особливо близькими живопису були ідеали військової доблесті. Поширення набули ікони "Ге-оргія-воїна", "Дмитра Солунського", "Архангела", або "Ангела-Золоте Волосся". У цей період з'являються ікони із зображенням перших руських святих — Бориса і Гліба. Традиції Києва поширюються на іконописні школи Га-лицько-Волинського князівства та інших руських земель. Прикладом може бути ікона "Волинської Богоматері" (ХІП ст.), виявлена на Волині в Покровській церкві м. Луцька.

Розвиток живопису підтверджують і портретні мініатю¬ри, що прикрашали "Ізборник" 1073 р., "Трірський псал¬тир" (1078—1087 рр.). На думку дослідників, мініатюри "Трірського псалтиря" виконано у Володимирі-Волинському. На них зображені князь Ярополк та його дружина Ірина, а також мати Ярополка, Гертруда. Високою майстер¬ністю відзначаються мініатюри "Різдва Христового", "Роз¬п'яття", "Христос на троні", "Богоматір на троні".

Великою славою користувалися київські ювеліри за своє витончене карбування, золочення, гравірування, техніку емалі та зерні. Це знамениті київські "зміївники", лунниці, колти, оздоблені зерню або емаллю, вироби художнього ре¬месла Русі, шо у значній кількості вивозилися за кордон. Речі, виготовлені у Києві, Галичі, Чернігові та в інших міс¬тах, трапляються під час розкопок в усіх європейських країнах.

Важливим елементом давньоруської духовної культури була музика. Великого поширення набули обрядові пісні, танці, скомороші ігри, гуслярські розспіви. При дворі Свя¬тослава Ярославича жив славетний співець Боян. "Славет¬ним співцем" називає літопис під 1241 р. галичанина Міту-са. Про розвиток музично-театрального мистецтва Русі розповідають фрески Софії Київської, мініатюри "Радзи-вилівського літопису". В "Житії Феодосія Печорського" розповідається, що при дворі Ярослава Святославича існу¬вала трупа музикантів і скоморохів. Археологи під час роз¬копок знайшли музичні інструменти — гудки, гуслі, со¬пілки, костяні кастаньєти.

Із уведенням християнства на Русі поширився хоровий спів — одно- і багатоголосий. Наші пращури знали нотну систему, так звану крюкову, що засвідчує високий рівень розвитку давньоруської музичної культури.