Культура Київської Русі

План

1. Фактори, які вплинули на формування культури Київської Русі.

2. Розвиток писемності. Освіта.

3. Наука, література, книг описання.

4. Архітектура та образотворче мистецтво. Музика.

5. Розвиток медичних знань.

1. В історії Київської Русі маємо дві окремі релігійні і, відповідно, культурні доби. До 988 р., як зазначалося, за¬собом задоволення духовних потреб східних слов'ян був анімізм, в основі якого лежало обожнення сил природи та поклоніння духам предків. Під кінець X ст. з розвитком ук¬раїнської державності великокнязівська влада приходить до необхідності створення єдиної системи офіційної релігії — християнства. Християнство стало найсильнішою зброєю в зміцненні державного і соціального ладу і у всякому відно¬шенні мало виключно прогресивний характер, з ним по¬чинається нова доба в історії нашого народу, яка характе¬ризується прилученням до європейської цивілізації. На фундаменті християнства виростає християнська культура в усіх своїх виявах і формах.

Проте під личиною християнства ще протягом століть серед східних слов'ян зберігався релігійний дуалізм, або двовір'я, що полягало у дотриманні язичницьких за поход¬женням звичаїв та обрядів (таких, зокрема, як святкуван-ня приходу весни, свято Святого Андрія Первозванного, свято Калити), витворився новий вид християнства, який увібрав, окрім власне християнської обрядовості, культи давніх старослов'янських вірувань. Із прийняттям христи-янства у Київській Русі поширилася нова, витончена й складно зорганізована релігія. Християнство принесло в наші землі культ Софії — Премудрості Божої. Мудрість, а з нею віра, надія, любов — це християнські цінності, які знайшли відгук у народі, котрий має характер, психологію, в цілому менталітет переважно жіночі і прислухається в своїх діях, перш за все, до свого серця. Недарма серед хри¬стиянських культів святих найорганічніше українським народом був сприйнятий культ Богородиці — Матері всіх матерів.

За географічним вектором українська культура — це, без¬перечно, культура європейського типу. А тому в українській національній культурі так чітко виступає європейський інди¬відуалізм. Від антів і волинян VI ст. крізь княжу добу, крізь козаччину і аж до XX ст. завжди, коли народ мав нагоду ви-явити свою політичну волю, він виявляв одну і ту ж харак¬терну рису: схильність віддавати перевагу індивідуальній сво¬боді над інтересами держави, схильність наділяти вищою владою віче (раду) і ревно пильнувати дії своїх вождів.

Культура князівських часів мала за основу місцеві народні елементи, виявлені у багатому побуті і словесності, віруван¬нях і народній філософії. Ця первісна культура розвивалася на власному грунті, проте зазнавала і чужинних впливів. У ранні часи ці впливи йшли через хозарів, арабів, персів як у галузі мистецтва, так і самого виробництва. Вплив Сканди¬навії позначився на державній та військовій організації Русі. Західноєвропейські віяння йшли через Угорщину і Німеччину, проявилися в архітектурі, міському праві, вживанні латинсь¬кої мови, в толеранції до католицької церкви.

Культурний розвиток Русі піднявся на новий щабель після прийняття християнства. З X ст. з його поширенням запановує візантійський стиль у ремеслах, письменстві, мистецтві, праві. Разом з ним відбулися якісні зміни в світогляді і побуті русичів: нова релігія широко відкрила двері візантійству в усіх сферах життя.

Християнство стало ідеологічним підґрунтям для феодальних відносин, сприяло входженню України-Руси в європейський культурний світ. Однак і після цього Украї¬на-Русь не втратила самобутності, своєрідності в усіх га¬лузях культури.

На етапі завершення формування державності Київсь¬кої Русі серед слов'ян поширюється писемність. Археологічні та інші джерела дають можливість визначити час опануван¬ня неупорядкованим письмом — IX ст. Так, раннє ознайом¬лення, на Русі з писемністю засвідчує літописне повідомлення про знахідку першовчителем Кирилом у Корсуні (Херсонесі) Євангелія і Псалтиря, написаних "руськими письменами". Також дослідження показали, що договір Олега з Візантією написаний болгарською мовою, але справлений у Києві, а договір Ігоря — тодішньою праукраїнською мовою.