Культура Київської Русі
Найдавнішу частину збірника становить вже згадуваний літопис "Повість временних літ. Откуда єсть пошла русская земля", який пройнятий ідеєю величі княжої держа¬ви, ідеєю єдності руської землі та її політичної незалежності. Другу частину Іпатіївського збірника складає "Київський літопис", основним змістом якого є відображення бороть¬би Русі з половцями і міжусобних війн руських князів від смерті Володимира Мономаха до кінця XIII ст. Закінчується цей літопис 1200-м роком та закликом до подальшої борні з кочівниками. Одним з найвизначніших князівських літо¬писів є Галицько-Волинський, який укладено при дворі Данила Галицького і його наступників. Літопис займає третю частину "Іпатіївського збірника". Його авторами були високоосвічені особи, добре обізнані з грецькими та захі-дноєвропейськими джерелами. В ньому відображені най¬головніші події часів утворення, розквіту й занепаду Галицько-Волинського князівства. Це особливий літератур¬ний збірник історичних оповідань, що поділяється на дві частини — Галицький літопис і Волинський літопис, які належать різним авторам, котрі є ідейними виразниками інтересів княжої влади. Галицько-Волинський літопис пройнятий духом щирого патріотизму й відданості своїй Батьківщині. В літопис вміщено гарну, виховного змісту оповідь про "Євшан-зілля".
Література Київської Русі взяла початок з творів, які були перекладені з грецької мови. Напевне, більшість таких книг були церковними. Необхідність у них пов'язана із запро¬вадженням на Русі християнства. Але поряд з церковною перекладалася, безперечно, і світська література — істо¬ричні, природничі, філософські твори, юридичні трактати, белетристика. Найпопулярнішими були романи фантастич¬ної тематики: "Александрія" —- опис завоювань Александ-ра Македонського, "Повість про індійське царство", "Тро¬янська війна", "Слово про премудрого Акіра", "Стефаніт і Іхнілат" — "звіриний" епос та ін. Всі ці теми свідчать про живу зацікавленість таємничими країнами Сходу. Вся пе-рекладна література знаходила місце в різнорідних збірни¬ках під назвами "Пчола", "Золотий ціп" та ін.
З оригінальних літературних творів найшвидше з'яви¬лися проповіді українського духовенства. Перше місце се¬ред проповідників по праву належить Іларіонові, першому митрополиту українського походження, який написав спов¬нений гуманістичних Ідей твір "Слово про закон і благо¬дать". З поширенням християнства складалися описи життів святих — Ольги, Володимира, Бориса і Гліба, а врешті — "Печерський патерик" — збірка оповідань про київських угодників. Серед церковної літератури виділяєть¬ся "Чтение о жизни й погублений ... Бориса і Гліба" Нестора Печерського. Своєрідною відповіддю на запити давньоруського життя другої половини XI ст. були "Ізбор¬ники Святослава" 1073, 1076 рр. Видатним публіцистом вва-жають князя Володимира Мономаха, перу якого належить відоме "Повчання ..." дітям.
Неоціненним надбанням стала складена на основі норм українського звичаєвого права законодавча пам'ятка — "Руська правда". Ця збірка законів князя Ярослава і його наступників лягла в основу Литовського статуту і законо¬давства гетьманської доби.
Широкою популярністю на Русі користувалися твори Кирила Туровського. Його "Притча про людську душу і тіло" засвідчує опозицію автора до діянь Андрія Боголюбського. У "Слові про царя" автор закидає сильним світу, що вони піклуються лише про своє тіло, але не про душу.Наприкінці XII ст. було написано "Слово о полку Ігоре¬вім" — перлину давньоруської художньої літератури. Знай¬дено цей твір у рукописному збірнику кінця XV — почат¬ку XVI ст. в одному з монастирів Росії. Збірник був пере¬писаний у 1800 р. і надрукований, а сам рукопис згорів під час пожежі Москви у 1812 р. Дослідники виявили, що "Слово" написане в 1187 р., а темою його є трагічний у на¬слідках похід 1185 р. проти половців новгород-сіверського князя Ігоря Святославича. Провідна думка твору — слава і честь руської княжої держави, яку нерозважливі князі наражають на небезпеку і занепад. Цей епос сповнений ми¬стецькими описами природи, самого походу, відваги й мужності князів, фольклорними образами; всі картини сповнені чару високої поезії.
"Слово" як тема мало надзвичайний вплив на українську та інші слов'янські літератури, породило багато наслідувачів і перекладачів; українською мовою окремі частини "Сло¬ва" перекладали Т.Шевченко, М.Шашкевич, І.Франко, Панас Мирний та ін.
Першою ілюстрованою книгою, яка дійшла до нас, є "Остромирове євангеліє", виготовлене у 1056 — 1057 рр. для новгородського посадника Остромира. Чудовою пам'¬яткою книжного мистецтва став "Радзивилівський літо¬пис", оздоблений 618-кольоровими мініатюрами, виготов¬леними у XV ст. з давньоруських оригіналів.
Природну основу тодішньої літератури становила усна народна творчість: пісні, перекази, легенди, заговори і зак¬линання. Особливе місце посідали пісні-билини. Відомі билини Київського і Новгородського циклів.
Продовженню і поглибленню освіти сприяли бібліоте¬ки, які створювалися при монастирях та церквах. На Русі існувало багато книгозбірень, але перша і найбільша, зас¬нована у 1037р. при Софії Київській. Любителями книг вважалися: Ярослав Мудрий, його син Святослав; князь Миколай Святоша витрачав на книги всю свою казну і дарував їх Печерському монастирю. Великим книжником літописи називають волинського князя Володимира Ва-сильковича (XIII ст.). Власні книжкові зібрання налічува¬лися також у деяких освічених ченців. Багато книг мав один із учнів Феодосія Печерського — Григорій.