Українська культура в міжнародних відносинах
У другій половині XVII ст. український вплив позначив¬ся в друкарстві, навіть у дрібних деталях. Так, у Москві в друкованих книжках спершу нумерація була на аркушах, і тільки потім, під впливом українських книгарів стали ну¬мерувати кожну сторінку, так само далі стали відривати в друкованих книжках слово від слова, а до того їх було дру¬ковано вкупі, навіть знак переносу слів (дефіс) запозичи¬ли у нас. Заголовок книжки в Москві любили ставити з кінця, і тільки під нашим впливом вже друкували ці заго¬ловки з початку книжки.
Українці багато зробили і для нової московської літера¬тури. На чолі цієї літератури стояв українець Ф. Прокопо-вич. Так званий класицизм в московську літературу був за¬несений з України. Також українці в XVII—XVIII ст. роз¬несли по Московщині свої драматичні твори і заснували театри. Так, українці ставили свої п'єси і утворили шкіль¬ні театри в Казані, Тобольську, Новгороді, Смоленську.
Навіть поряд із зросійщенням у XVIII ст. український вплив на Москву не зменшився. Вплив цей у XVIII ст. позначився на всім державнім житті.
Українці заклали в Москві Слов'яно-греко-латинську академію на зразок своєї в Києві, і вчителів у цю московську академію протягом усього XVIII ст. набирали з українців.
Про український вплив на Москву професор П.А.Безсонов писав: "ПришельцьІ (малороссьі) заняли здесь самьіе видньїе й влиятельньїе места, от иерархов до управлення консисторий, ... от воспитателей семьи царской до насто-ятелей монастьірей, до ректоров, префектов й учителей йми же прозктированьїх школ..."
Українська держава в кінці XVIII ст. впала перед насту¬пом краще мілітарне і економічно зорганізованої Москов¬ської держави, але все те, що український народ створив за недовгий час своєї державності, не пропало, а залиши¬лось у спадщину наступним поколінням.
XVIII ст. українська молодь все частіше виїжджає за кор¬дон. Багато українців навчалось у Лейпцігу, Кенігсберзі, Страсбурзі та інших містах. Через цих вихованців західних шкіл приходили в Україну нові культурні віяння.
Особливо багатьох прихильників мала медицина як на¬ука практична, і кожен залюбки брав медичні підручники, записував усякі рецепти. Особливого значення для поши¬рення медичної освіти набув Страсбург, де у XVIII ст. цілий ряд українців закінчили медичний факультет і здобули собі імена, як професори академій та учені. Багато хто з них отримав світську освіту саме в Києво-Могилянській ака¬демії.
Пізніше визначні здобутки української культури пов'язані з жовківським художнім осередком. Тут пра¬цювали майстри з європейською славою — Юрій Шимоно-вич, Іван Руткович, Иов Кондзелевич, Василь Петранович.
Стиль бароко своєю вишуканістю передусім відповідав тодішнім естетичним вимогам у дворянській культурі.
Українських майстрів за¬прошували до Литви, Білорусії, Польщі. Відомими маляра¬ми були також М. Петрахович, І. Маховський, І. Зарудний, І. Калинський, А. Животкевич, О. Антропов та ін.
Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний.
Культурне життя в Україні значно пожвавилося з се¬редини XVII ст., досягнувши в XVII — першій половині XVIII ст. своїх найрозвиненіших форм. Українська козацька культура не тільки ні в чому не поступалась іншим європей¬ським національним культурам, а й викликала їхній подив і захоплення. Між Україною та іншими країнами Європи на¬лагоджуються широкі культурні зв'язки. Як і в києво-руську добу, Україна стає форпостом європейської культури.
Згодом, як народний подвиг Т. Шевченко оспівував боротьбу за волю, славу, національне самоутвердження. Шевченко створює твори, якими захоплюються не тільки українці, але і російська інтелігенція.
Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров — три постаті, які красномовно засвідчили рівень зрілості, якого досягла українська художня і суспільна думка в 40—50-ті роки XIX ст. Підтверджували це і нові таланти, що вливалися до української літератури на рубежі 50—60-х років, зокрема авторка "Народних оповідань" Марко Вовчок (М. Марке¬вич), поети С. Руданський та Л. Глібов, прозаїки А. Свид-ницький та О. Стороженко.