Українська культура в міжнародних відносинах
Високу інженерну та будівничу культуру принесли із со¬бою пришлі народи (вірмени, німці, євреї), що оселялися в містах і стимулювали розвиток ремісничо-міщанського середовища.
В Ук¬раїні наприкінці XIV— початку XVII ст., зазначимо, що в українській культурі перехрещувалися впливи культур Сходу і Заходу, ідей Відродження, гуманізму і Реформації. Ці впли¬ви знайшли в Україні сприятливе підґрунтя в умовах запек¬лої боротьби за національну державність. Вони дали пре¬красні сходи у вигляді відродження національної культури.
Визвольна війна (1648—1654) змінила не тільки полі¬тичний статус України, але й основи культурного розвитку суспільства. В нових умовах культура розвивалася під охо¬роною держави.
З міщансько-духовного середовища вийшло нове пись¬менство, що тісно зв'язувалося з потребами національної оборони. Учителі, літератори, друкарі, видавці об'єднали¬ся в міцний гурт, що творив ідеологію і піднімав свідомість народних мас. Настрій солідарності і непоступливості, витворений братським рухом, відіграв значну роль у 1648 р.
Другий національний організаційний центр творило Запорозьке Військо. Січовий центр мав вплив не тільки на Запорожжі, але всюди, де жили козаки. Кшець-кінцем обидві течії зійшлись і спільно зорганізували державу.
Єдність української еліти була найсильніша в часи пер¬ших боїв за визволення. Коли ж хвилі революції спали і суспільне та державне життя постало перед складнішими проблемами, характер провідної верстви суспільства по¬чав змінюватися.
За таких обставин ідеологічний провід затримала тільки козацька інтелігенція. Але вона була розбита на два табори — Запорожжя і Гетьманщину, ідеали яких дещо розходились.
Довгий час дуже сильним було почуття патріотизму, яке допомагало об'єднувати громадянство навколо загальних справ, перемагаючи власні егоїстичні інтереси.
Незабаром, після смерті гетьмана Богдана Хмельниць¬кого, настала доба, яку історики назвали Руїною. Було все: і криваві конфлікти у колах козацької старшини, і спус¬тошливі війни Росії, Польщі й Туреччини за Україну, і татарські напади, і на довершення остаточний поділ основ¬ного масиву українських земель на Правобережжя, яке залишилося під владою Польщі, і Лівобережжя, де україн¬ська козацька держава опинилась у васальній залежності від Росії, а згодом була зведена на рівень автономної провінції та врешті-решт позбавлена будь-якого самовря¬дування. Буковина тоді перебувала у складі Молдавського князівства — васала Туреччини, а на Закарпатті господа¬рювали угорські магнати. Розподіл України поміж чужими державами згубно вплинув на стан культури. Той час, коли в Лівобережній Україні — Гетьманщині — зберігались інститути української державності чи навіть їхні залишки, був сприятливим для творчого розвитку культури.
Українська культура того часу спромоглася на таку силу і оригінальність, що не тільки опиралася полонізації, не тільки протистояла московському наступові, але й здобула собі великий вплив у Московщині, несучи у відсталу краї¬ну освіту і науку.
Особливо цей вплив поширився після 1654 р., тобто після Переяславської угоди, але ще до того, в 1649 р. цар Олексій запросив з України вчених людей надрукувати в Москві справну Біблію.
А в 1664 р. прибув до Москви українець Семен Полоць¬кий, покликаний туди вчити царевичів Олексія і Федора та царівну Софію, навчав він і царевича Петра.Українські книжки "посунули" на Москву ще більше за людей. Книжки до читання, книжки церковні, шкільні під¬ручники, наукові твори — все це йшло з України в Моск¬ву. Сила-силенна українських книжок була в бібліотеках царів, патріархів, єпископів, бояр і навіть у простих гра¬мотних людей.
Вплив український відбився на будівництві, малюванні, на одежі, співах, на музиці, правництві та літературі.
До Москви їздили наші ковалі, гончарі, шапкарі, шевці, масловари, селітровари, злотники, кахлярі.