КУЛЬТУРА ЦИВІЛІЗАЦІЙ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
Змістом Тори стали єврейська міфологія та релігійно-юридичні норми, якими регулювалось життя людини. У хронікальних текстах другого розділу Старого Завіту розповідається про обставини завоювання єврейськими племенами Палестини, створення ними державності, царів ізраїльсько-іудейських, численні переступи проти віри і подвиги за неї, боротьбу народу з багатьма загарбниками.
Унікальним явищем є давньоєврейська пророча література. Пророк промовляв від імені самого Ягве, був готовий на будь-які гоніння, аби лише виконати покладену на нього місію.Голос пророків – це насамперед голос морального сумління. Всі учасники пророчого руху рішуче критикують людей заможних, сильних світу цього пануючі навколо розбрат чи чвари. Та все ж пророки сподівалися на те, що людей можна переробити, що зрештою надійде очікуваний мир та спокій.
До ліричних частин Біблії належать псалми Давидові та “Пісня пісень”. Згідно з традицією, її автором вважається цар Соломон. “Пісня пісень” – гімн на честь кохання.
Неможливо переоцінити той величезний вплив, що мала старозавітна Біблія на культуру Європи та й цілого людства. ЇЇ тексти визнані священними книгами сучасних християнства та іудаїзму.
Іран – країна давньої та високо розвинутої цивілізації. Ще на початку ІІІ тис. до н.е. тут було створено власну писемність і оригінальну культуру.
Східні іранці заселяли райони Середньої Азії, західні іранці – області на захід від Каспійського моря (однак місцеві відмінності були значними). В історії Стародавнього Ірану виділяють етапи: час виникнення та розвитку еламської цивілізації (з кінця ІV ст. до кінця VII ст. до н.е.); мідійська епоха (VII – середина VI ст. до н.е.); ахеміндський період (з середини VI ст. до н.е. до 330 р. до н.е.); парфянський час (середина ІІІ ст. до н.е. – 224 р. до н.е.).
Одним з провідних релігійно-філософських вчень Стародавнього Ірану в VI ст.. до н.е. став зороастризм. Основні його положення викладено у священному збірнику книг – Авесті, яка складається з кількох частин і являє собою зведення законів та приписів, заклинань, молитов. Найдавнішою частиною Авести є Гати. Автором їх вважають давньоіранського релігійного вчителя Заратустру.
Мистецтво класичного ахеменідського Ірану було, насамперед, придворним. Перські царі Кір ІІ, Камбіз, Дарій І та їх наступники будують грандіозні палацові ансамблі в Пасаргадах, Персеполі, Сузах. Відомим пам’ятником Пасаргад є гробниця Кіра ІІ, яка збереглася до нашого часу.
За часів Дарія І розпочалося будівництво Персе поля та в Сузах. Нововведенням тут стала ападона – тронний зал з багатьма легкими та стрункими колонами 20 м заввишки.
Ахеменідська держава уславилася не лише архітектурою, але й декоративно-ужитковим мистецтвом: торевтикою (карбування на металі) та гліптикою (різьба по дорогоцінному та напівдорогоцінному каменю). Сюжетами тут були сцени жертвоприношень, боротьби царя-героя з різними фантастичними чудовиськами, воєнних тріумфів і полювання.
Давньоіранська культура певним чином вплинула на розвиток світової культури.
Однією з найсамобутніших культур і цивілізацій Сходу була індійська. Вже в сиву давнину про Індію знали як “країну мудреців”. У ІІ ст.. до н.е. після колонізації півострова арійськими племенами починається цілком нова доба в розвитку індійської культури. Тоді було створено літературну мову санскрит з 55 літер. Нею були написано найдавніші релігійно-філософські пам’ятки Індії – веди. Вед чотири: Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Атгарваведа. Вони складаються з гімнів, повчань, заклинань. До вед-самхіт прилягає: брахмани – прозові тексти теологічного характеру, що пояснюють ритуа; аранйаки та упанішади – філософські трактати у віршах та прозі, змістом яких є роздуми про природу, богів, людину. Ці книги складають канон індуїстської релігії або індуїзму. Вже тоді людина намагалася розкрити таємниці світобудови, причини виникнення світу, появи життя на землі.
Згодом в індуїзмі формуються взаємозалежні й взаємодоповнюючі культи богів Брахми, Вішну та Шиви. Складається триєдність, яка сприймається як вищий прояв єдиного божества. Брахма вважався творцем світу, він встановив на землі соціальні закони та поділив людей на на чотири основні касти – варни .Особливо важливим стає вчення про аваторів Вішну, який час від часу з’являється серед людей, прибравшись чийогось вигляду.