КУЛЬТУРА ЦИВІЛІЗАЦІЙ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
Храми присвячували різноманітним богам шумерського пантеону, так люди задобрювали їх численними жертвами та ритуалами. Серед цих ритуалів особливе значення мав несамовитий крик жерця до богів, які відгукувалися “жахливим блиском” (блискавкою) та “царським криком” (громом).Велику роль у культурі Месопотамії відіграла писемність. Шумери винайшли клинопис, тобто клинописні значки наносилися паличкою на табличку з сірої глини, а потім ця табличка випалювалася. З літературних пам’яток шумерів до нас дійшли численні міфи, найдавніший варіант епосу про Гільгамеша.
Вавилон – перше місто світового значення в історії людства. Він уславився багатьма архітектурними спорудами, скульптурою, рельєфами. Найвідомішою спорудою міста була Есагіда – 90-метрова вежа – зіккурат на честь бога Мардука.
Відомою пам’яткою давньовавилонської культури є двометровий кам’яний стовп, на якому записано закони царя Хаммурапі. Верхню частину стовпа прикрашає рельєф. Тут зображений бородатий бог сонця Шамаш, який передає символи влади – берло та магічну обручку – цареві Хаммурапі.
Давні вавилоняни створили багато літературних творів. Велику цікавість викликають “Поема про Атрахасіса”, в якій розповідається про створення людини й всесвітній потоп, а також культовий космогонічний епос “Енума еліш”.
Вже після звільнення від ассирійського панування Вавилон прежив останній період останній період свого розквіту. Цар Навуходоносор ІІ оточив місто міцними мурами. У верхній частині міська стіна була широкою, що на ній могли проїхати дві колісниці. В мурах на всі сторони світу розміщувалися ворота, від яких до центру міста йшли широкі гарні вулиці, збудовані палацами та храмами. За наказом Навуходоносора ІІ було збудовано й друге з сімох чудес світу – славнозвісні сади Семіраміди.
Ассирійська культура була цілком сповнена пафосом сили, уславлювала міць, перемоги та завоювання своїх царів. Уній домінували не релігійні, а мілітарно-світські засади і мотиви.
Будівництво палаців і фортець притаманне ассирійському періоду. Відомим далеко за межами Ассирії виразом державної могутності був палац царя Саргана ІІ поблизу Ніневії. У рельєфах та розписах ассирійських палаців переважають світські сюжети. Головною особою тут виступає сам володар Цар завжди грізний та величний, його фігура важка, руки й ноги налиті дужими мускулами. Ассирійські митці зображали сцени полювання, де реалістично показували різноманітних тварин: коней, верблюдів, левів. “Вмираюча левиця” з палацу Ашшурбанапала – шедевр світової ваги.
За наказом царя Ашшурбанапала у його палаці було зібрано найзначнішу в усьому стародавньому світі бібліотеку, яка складалася з десятків тисяч клинописних табличок.
На захід від Дворіччя, неподалік від Східного Узбережжя Середземного моря і на північний захід від Аравійського півострова знаходилася Давня Палестина. На межі ХІ і Х ст. до н.е. утворилося Ізраїльсько-Іудейське царство, яке у 935 р. До н.е. розпалося на дві самостійні держави. Ізраїльське царство було завойоване і знищене ассирійцями 722 р. до н.е., а Іудейське у 586 р. до н.е. пережило навалу вавілонян. Цар Навуходоносор ІІ розорив столицю Іудеї – Ієрусалим, а населення країни розселив по різних регіонах своєї держави. Після падіння Ново вавилонського царства 538 р. до н.е. перський цар Кір ІІ дозволив іудеям повернутися до Палестини і відбудувати Ієрусалим. У середині ІІ ст. до н.е. Іудея на деякий час повернула собі незалежність, але в 63 р. до н.е. потрапила під владу Риму, з яким перебувала спочатку в союзницьких відносинах. В 70 р. до н.е.після невдалої спроби скинути чужоземне іго Єрусалим було зруйновано військами імператора Тіта. Більшість євреїв розсіялися по інших державах. Ця подія стала кінцем давньоєврейської культури.
Основою цієї культури була монотеїстична релігія з єдиним богом, найпоширенішим з імен якого було татуйоване ім’я Ягве. Єврейський Ягве єдиний Вседержитель, войовничий і надзвичайно вимогливий до свого творіння, справедливий як у своїх каральних присудах, так і в дарованих благах, ніким не бачений, але всюдисущий, володіє як смертю, так і життям.
Головна писемна пам’ятка давньоєврейської культури відома нам як біблійний Старий Завіт. До складу Старого Завіту входять три великих цикли: Тора – п’ять хронікально-законодавчих книг, створення яких приписують Мойсею; Пророки – розділ, до якого входять давні хроніки, а також власне пророчі твори, написані чотирма “великими” та дванадцятьма “малими” пророками; Писання – зібрання переважно поетично-дидактичних текстів, різних за жанрами.