Сумо та бойові мистецтва в Японії

Сумо - традиційна японська боротьба. Існувала вже в епоху До:фун. У «Кодзікі» і «Ніхонгі» розповідається про тікара-курабе – «змагання в силі» - богів Такемiкадзутi-но камi і Такемiнаката-но камi, на основі якого вирішувалося питання про право родоначальника імператорського роду володіти землею Iдзумо. Приблизно, тікара-курабе являло собою примітивний вид боротьби, переможцем у якій ставав той, кому вдавалося звалити супротивника додолу. В описі правління імператора Суйнін розповідається про те, як Номі-но сукуне ударом ноги вбив у двобої Тайма-но Кехая. Цей епізод за традицією вважається початком сумо, а Номі-но сукуне – його родоначальником.

З VII в. змагання по сумо стали проводитися при імператорському дворі. Згідно «Нихонги», у 642 р. імператриця Когоку улаштувала змагання по сумо для розважання посла з корейської держави Пекче за участю воїнів палацевої варти і корейців. У 682 р. пройшов турнір між хаято з Ато і з О:сумі. У VIII ст. імператор Сому (724-749) поклав початок традиції проведення в 7-й день 7-го місяця регулярних турнірів по сумо, що були присвячені Танабата, святу закінчення польових робіт і початку осені.

Думають, що сумо здавна входило в програму розваг селян під час Танабата і було тісно зв'язане з землеробським культом. Двобої влаштовувалися для гадань про якість майбутнього врожаю, розважанню й умилостивляння камі. Таке ритуальне сумо дотепер зберігається в деяких районах Японії: під час турніру в храмі О:ямадзумі-дзіндзя в містечку О:місіма в преф. Ехіме кращий борець грає пантоміму, що зображує сутичку з духом рисового колосся; на турнірі в м. Сакураї преф. Нара борці схоплюються в бруді рисового поля; на турнірі у святилище Інарі-ся в м. Хігасікане борються саотоме – дівчини, що саджають рис. Навіть давню назву сумо - «сумаі» - зв'язують із закінченням збирання рису - сумаі.

У 821 р. при імператорі Сага (809-823) у «Дайрісікі» («Укладення про придворні церемонії») був внесений параграф про введення турнірів сумо: сетиє. Змагання сумо сетиє розглядалися як обряд умилостивлення ками в ім'я благополуччя країни і дарування багатого врожаю, а також як форму гадання про якість врожаю. Крім того, на них відбирали воїнів для охорони державної скарбниці, членів імператорської родини і т.д. За 2-3 місяця до сумо сетиє в усі провінції для виявлення гідних претендентів направлялися посланці з числа офіцерів правої і лівої палацевих варт; вони оповіщали про турнір, спостерігали за відбірними змаганнями. Чемпіонат проходив протягом одного дня на території палацу й обставлявся досить урочисто. Його відкривало яскравий хід колони з трьохсот борців. Порядок проходження колони визначався численними правилами. За їхнім дотриманням стежив відповідальний за проведення турніру, найчастіше принц крові. Йому допомагали розпорядники з числа аристократів. Приблизно за десять днів до турніру проводилися попередні сутички, під час яких оцінювали сили борців і вибирали кращих з них приблизно до 17-го номера, визначаючи черговість виходу на площадку для боротьби. Під час змагань борці виступали двома командами — від правої і лівої варти. Сутички проводилися на рівній піщаній площадці. Чітких правил спочатку не було, і борці крім кидків використовували також удари руками і ногами, але до кінця XII в. найбільш небезпечні прийоми були заборонені, склався набір кидків, майже ідентичний сучасному. Судили двобої військові чиновники, а за верховного арбітра був сам імператор. Турніри сумо сетиє проводилися щорічно, спочатку в середині 2-ої декади 7-го місяця, пізніше у 8-ий місяць. Останній такий турнір відбувся в 1174 р.

З 2-ої середини XII ст. намітилося розмежування ритуально-спортивного і бойового сумо Ритуально-спортивний варіант одержав поширення серед сільських борців завдяки діяльності колишніх учасників сумо сетиє, що, повертаючись в рідні села, поширювали там прийоми і ритуали придворного сумо Бойове сумо розвивали бусі, для яких заняття боротьбою були підготовкою до рукопашних сутичок і способом розважитися. На його основі формувалося мистецтво боротьби в збруї йороі куміуті. Великим шанувальником сумо був Мінамото Йорітомо. У 1189 р. він організував турнір по сумо у святилищі Цуругаока Хатіман-гу: у Камакура. Пізніше подібні турніри проходили досить часто, тому що його спадкоємці - Ерійе, Санетомо й Еріцуне – теж дуже любили сумо

Сегуні Асікага мало цікавилися сумо, але ця боротьба швидко набирала популярність серед селян і городян. Усе велику популярність здобували виступи борців на ярмарках і площах. У період Сенгоку (1467-1568) турніри по сумо заохочували багато хто даймьо:. Великим шанувальником сумо був Ода Нобунага (1532-1582), що у 1570-1581 р. неодноразово влаштовував великі турніри і зібрав у своєму замку Адзуті біля півтори тисячі борців.Золоте століття сумо почалося в епоху Едо (1603-1867), коли ця боротьба поряд з театром кабукі перетворилася в улюблену розвагу городян. З'явилися професійні корпорації борців сумо, виступи яких залучали юрби глядачів. Вони влаштовували турніри кандзин дзумо: для збору пожертвувань на будівництво або ремонт храмів. Пізніше під цією же назвою проводилися і турніри винятково для заробітку борців.

У сорокові рр. XVIII ст. затвердилася традиція проведення двох щорічних японських чемпіонатів по сумо у О:сак і в Едо поперемінно. На них всі учасники розділялися на команди «Схід» і «Захід». Цей розподіл зберігався й у матчах меншого масштабу. Аж до сер. XVIII ст. домінували борці з О:сак, яких підтримували меценати з купецького стану. Едо довгий час залишався на другому плані, оскільки се:гуни, піклуючись про спокій у столиці в період з 1648 по 1720 рр. неодноразово забороняли проведення в ній змагань, що часом проходили досить бурхливо, з бійками між борцями і уболівальниками. Після зняття цих заборон більшість борців високого класу перебралося в столицю.