Любов – основа взаємин між чоловіком і жінкою
І. Гімн про любов: Любов над усе!
«Коли я говорю мовами людськими й ангельськими та любові не маю, — то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!
І коли маю дар пророкувати, і знаю всі таємниці і усe знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любові не маю, — то я ніщо!
І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любові не маю, — то пожитку не матиму жодного!
Любов довго терпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не заздриться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься від гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не припиняється!». 1Корин.: 13: 1-8.
У філософсько-релігійних поетичних розміркуваннях апостола Павла йдеться про один із найскладніших феноменів людського буття — любов.
Що таке любов? Чи це інтенсивне вираження симпатії, чи щось зовсім од неї відмінне? Що зна¬чить любити? Які потреби реалізує людина в лю¬бові? Яку любов можна назвати зрілою? Ці та подібні запитання впродовж: віків ставили не лише закохані, а й поети, філософи, а згодом і соціальні психологи. Незважаючи на постійний інтерес до дослідження феномену любові, її визначення, ме¬ханізм розгортання, функції, які вона виконує, за¬лишаються не до кінця зрозумілими. Адже любов є не унітарним, одновимірним станом, а швидше складним багатоликим феноменом, що має місце у максимально широкому діапазоні людських взаємин.
Ми говоримо про любов, коли описуємо почуття матері до дитини, любов'ю називаємо зв'язок між закоханими, цей самий термін вживаємо для хара¬ктеристики ставлення до праці, природи, батьківщи¬ни.
Отже, не слід шукати єдиного визначення лю¬бові. Немає ліку сторінкам, присвяченим її дослідженню, та, зрештою, вона залишається такою таємничою та розмаїтою, що щоразу як уперше закохані услід за поетом повторюють: «Так ніхто не кохав. Через тисячу літ лиш приходить подібне кохання!»
цінує, наділена зовнішністю, яка їй завжди подобається... Таким чином, одна людина впізнає в іншій свою міфологічну половинку. Любовне єднання людей стає злиттям цих двох половинок і здобуванням родиною жаданої цілісності і гармонії. Це почуття дуже піднесене й надихаюче, злиття двох в одному, надіндивідуальному, є одним із неодмінних ідеалів палкої любові.
«Любити — означає жити життям того, кого люби» — так висловлювався про сутність любові Ям. толстой. Межа між «Я» і «Ти» крок, за кроком долається в любові.
Навіть статева любов, що вважається найпростішою і найприземленішою, неможлива без глибокого діалогізму. Інтимні подробиці плотського начала людського буття розкриваються в любові як в сексуальній насолоді: відчуття запахів, дотиків до шкіри, лагідні обійми — є не просто тілесними контактами, а радше тілесним діалогом, що уможливлює розширення чуттєвої зони одного з партнерів »через іншого: і мої руки стають твоїми руками, мій подих — твоїм, і те, що чую я, — чуєш ти, те, що бачиш ти, — постає перед зором моїм. Переживан¬ня стосунків між «Я» і «Ти» в любові пов'язане з подоланням межі між ними і виходом обох на ви¬щий рівень духовності любові. У духовних різнови¬дах любові «Я» і «Ти» особливо прагнуть відчувати найпотаємніші нюанси душі одне одного, знати найпотаємніші думки і переживання, жити життям одне одного так, що біль одного стає болем іншого, радість одного стає радістю обох. Це прагнення до відкритості і правдивості. Саме через це нерідко буває так, що найбільше вражає душу саме слово їй вчинок коханого і те, що людина вибачила б будь-кому іншому, не вибачає душі найріднішій. Ця вразливість нерідко спричиняє розчарування, конфлікти, непорозуміння.
ІІ. Любов — це не обов'язок. Любов є вільним ви¬бором і змусити будь-кого любити неможливо. Утім, зріла любов є відповідальною і породжує обов'язок. Перефразовуючи Антуана де Сент-Екзюпері, який писав: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили». Можна сказати: ми відповідаємо за тих, кого любимо. Коли минає любов-пристрасть, її місце посідає любов-повага і любов-дружба.
Любові притаманні некерованість, здатність до ризику. Любов кидає виклик нормі, усередненості, регламентації. Вона прагне бути космічною, без¬межною, не мати жодних пут, розвиватися поза всякими правилами. Та період романтичної любові проходить, закохані стикаються з тим, що любов не може довго існувати поза здоровим глуздом, обов'язком, відповідальністю, розрахунком. У цьо¬му потенційний трагізм любові.З одного боку, любов є почуття самовіддане, жертовне, щире і безпосереднє, з іншого — воно не може залишатися лише таким у нормативному соціальному середовищі. Глибока, духовно багата особистість приймає цей трагізм, який слугує для її любові випробуванням і утвердженням. Турботи й обов'язки, то їх привносят!, сірі будні подружньо¬го життя, тиск неприємних подій та життєвих скрут не вбивають приязного ставлення подружжя одне до одного, до дітей, до сімейного вогнища. Лю¬бов у цьому разі є великою працею душі.