Народний одяг України
В ансамблях гуцульського одягу важливі численні доповнення: шкіряні сум¬ки — ташки, тобілки, табівки; ткані вовняні торбини — тайстри, дзьобенки; у чоло¬віків — різьблені з інтарсією, інкрустацією топірці, келефи, порохівниці; у жінок — палиці з мосяжними завершеннями тощо. При цій ніби сталій композиційній будові кожен район, навіть окремі села та їхні присілки, мають відмінності в одязі. Як висо¬комистецькі твори увійшли в історію чітко розроблені комплекси одягу у таких осеред-Космач, Яворів, Верховина, Шешори, Рахів та ін. Окрему групу утворюють так звані червоні ансамблі одягу (окремі компоненти — сердак, штани — пошиті з червоно¬го сукна).
Барвиста кольорова соковитість, архаїчність форм, різноманітна вишивка, апліка¬ція, плетіння, складність прикрас і доповнень виділяють гуцульський одяг серед інших костюмних комплексів України.
Перевагою чорно-білих акцентів характеризується одяг Бойківщини (гірські райо¬ни Львівської, Івано-Франківської і Закарпатської областей). Жінки носили білі до¬моробні сорочки, дрібно рясовані при шиї, манжетах-михалках. Типове вишивання на дрібних брижах сорочок. Поверх них одягали безрукавки з чорного або коричневого сукна — лейбики. Поясний жіночий: білі спідниці; вишиті внизу фартухи; точеники, фарбани і полотняні запаски. Важливе художнє явище — бойківські вибійчані спідниці — друкавиці. Вони зберегли важливу інформацію про культуру вибійчаного мистецтва бойків, пласти орнаментальної культури. Поясний одяг чоловіків: літні полотняні вузькі штани — портяниці, портки, порти, гаті; зимові — сукняні холошні, волосянки. Верхній одяг взимку — кожухи. Взуття — шкіряні постоли.
Суттєва ознака бойківського жіночого одягу — прикраси з різнокольорового бі¬серу (силянки). Важливою частиною комплексів одягу є складні головні убори: очіпки-кибалки із стрічками, які опускались на спину; партиці, пантлики; великі з торочками хустини. Цікава форма жіночого головного убору — молодиці, кругленько пов'язані хустками із кінцями, зшитими так, щоб три кінці з кутасиками спа¬дали на спину. Головні убори відіграють важливу роль у створенні композиційної ці¬лісності одягових комплексів, котрі мають варіантні типи у східних, західних і центральних районах Бойківщини.
Художніми особливостями виділяється одяг лемків, етнічної групи українців, які здавна жили по обох схилах Східних Бескидів (в Карпатах між річками Саном і Попрадом та на захід від Ужу). Йдеться про принципи дещо об'ємнішого, овальнішого формування одягу і кольорове рішення.
Жіночий комплекс: коротка безуставкова сорочка — чахлик, спліча (до неї при¬шивали полотняний подолак — спідник); дрібнорясовані спідниці — фартухи. Поверх них одягали дрібнорясовані запаски, знизу обшиті рядами різнокольорових стрічок — фарбіток. Плечовий одяг — приталена безрукавка (лейбик, лейбича) чорного або синього кольорів. Верхній одяг — кожухи (кожушаниці). Жіночі головні убори: кибалка (хімка, химка, хомля), на яку накладали очіпок (чеплик), великі хустки. Поширені бісерні прикраси — «драбинки».
Чоловічий комплекс: безуставкова сорочка, лляні штани (ногавки), камізелька голубого кольору (друшляк), лейбик з двома фалдами блискучих ґудзиків, сукняні куртки (гуньки, сердаки). Взуття — шкіряні ходаки і чоботи. Чоловічі головні убори: чорні фетрові капелюхи, круглі шапки з овечої шкури, зверху обшиті синім сукном. Тільки в одязі лемків побутувала цікава верхня одежина з доморобного темно-сірого сукна — чуга, чуганя — довга, прямоспинна, з нашитими рукавами. У неї великий від¬кладний комір з довгими, звисаючими нижче коліна на спині, вовняними стрічками (китиці, свічки). Крім чугів були поширені гуні з коричневого сукна, з великими клинами по боках — крилами, фалдами.
На округленість композиційних форм лемківського одягу, легкість його силуетних ліній вплинули дрібне рясування сорочок при комірі, на широких рукавах нижче ліктя; одягання по декілька спідниць, рясованих, зібраних у складочки.
У кольоровому відношенні образно переважає темно-синій колір спідниць, запасок; блакитний — у камізельках; червоно-білий — у вишивках і прикрасах з бісеру. При ледь помітних впливах словацької, чеської, польської, угорської культур одяг лем¬ків відбиває цікаву, самобутню матеріально-духовну культуру, її давньослов'янські, архаїчні корені.Ліричністю ліній, емоційною живописністю на фоні вічнозелених гір і долин харак¬теризуется одяг Закарпаття. Його різновиди визначають передусім сорочки. Тут були поширені сорочки: 1) довганя — з цільнокроєними рукавами, манжетами (зап'ясниками), пришитими по основі, з пазухою на лівому боковому шві станка; 2) опліччя — ко¬ротка (до підточки), з цільнокроєними рукавами, біля шиї мала «моршенку» — дрібні складочки,— поверх яких в і довому плані розташована вишивка хрестиком і гладдю; 3) заспульниця — з пазухою збоку, з рукавами, пришитими по основі, найважливішу роль відігравали вишиті смуги на місцях уставок рука¬вів, вишивка виконана дрібною низинкою фіолетового кольору з вкрапленням зелених, синіх, жовтих ниток; 4) «волоська» сорочка — з чотирикутним вирізом гор¬ловини, при краях широкі вишиті смуги, рукави, знизу призбирані оборкою, суцільно вишиті; 5) лептянка — коротка, тунікоподібна, з широкими вишитими рукавами, чаюто знизу не призбираними, а зарубленими вузеньким рубцем. До соро¬чок одягали доморобні спідниці з тонких вовняних ниток, вишиті при краях, обшиті зубчастими тасьмами і фартухи-плати. Більш поширені спідниці з синього і яскравого рожевого, блакитного ситцю. Живописні акценти до сорочок і кольорових спідниць, фартухів-платів — це кожушані безрукавки-бунди, суцільно вишиті червоними вовняними нитками (рослинний орнамент) так, що, здається, немає місця для проколу голки. Крім бунд з доморобного сірого сукна виготовляли короткі куртки-уйоші та тунікопо¬дібної форми білі сукняні гуні з довгим ворсом на лицьовому боці. У другій половині XIX ст. масового поширення набули короткі, з сірого або білого доморобно¬го сукна куртки (сіряк, сердак, уйош, реклик, петик).