Традиційне вбрання Карпат
Лемківчанки носили також додільну зі зборами сорочку з розрізом на плечі, кольорові спідниці, а як верхній одяг — шубу, пошиту в талію й покриту фаб¬ричним сукном (манту). Заміжні жінки розділяли волосся на дві половини, а потім, згорнувши кожну з них у скрутень, намотували на луб'яний або мотузяний обруч, що накривався очіпком, зверху накидався обрус (тип рушника).
Традиційне вбрання населення При¬карпаття — буковинців і покутян — ба¬гато в чому подібне до вже розглянутого нами наддністрянського варіанта поділь¬ського одягу й тому не потребує деталь¬ного опису. Доцільніше зупинитися на найбільш характерних особливостях ту¬тешнього народного ткацтва, крою де¬яких видів убрання, його декоративного оформлення тощо.
Оригінальним був жіночий поясний одяг Прикарпаття — опинки, горбочки (горбатки), фоти, запаски. Тканину для опинки робили чорного кольору з рідко розташованими вертикальними вузькими червоно-зеленими смугами. Центральна частина (на спинці) була суцільно чор¬ною, а верхня й нижня закінчувалися широкою червоною смугою. Запаскою в деяких районах називався аналогічний опинці поясний одяг, але рівномірно затканий вертикальними кольоровими смугами. Запаску носили і жінки, і дів¬чата, але на весілля молода обов'язково одягала опинку. Носили її, підтикаючи один бік під пояс, причому жінки зако¬чували один бік, а дівчата — інший. Ши¬роко побутували майже до нашого часу святкові горботки, чорне тло яких було щільно заткане багатокольоровим орна¬ментом, а по низу йшла широка червона смуга. Горботкою обгортали фігуру (впе¬різувались) у півтора обхвати, верхній лівий кут підіймали і підтикали під пояс. Малюнок одного краю горботки ткався на лице, а другого — навиворіт (анало¬гічно центральноукраїнській плахті), аби при закочуванні малюнок був однаковий. Якщо на свята закочували один бік гор¬ботки, то в будень — обидва. Щодо фоти, то для неї характерне не чорне, а червоне тло, заткане дрібними вертикальними смугами чорного, зеленого і жовтого ко¬льорів; по низу йшла широка горизон¬тальна орнаментована смуга. Складне скісне ткацтво, гра вертикальних та гори¬зонтальних смуг фоти й запаски, які но¬сили разом,— усе це надавало неповтор¬ності одягу покутянок.
Локальна своєрідність притаманна й кроєві сорочок. Саме на Прикарпатті широко побутувала реліктова туніко¬подібна жіноча сорочка, яка у кожній місцевості мала свою композиційну побу¬дову. Тільки на Покутті набув поширення унікальний крій сорочок із крученим рукавом
Крім того, значний розвиток тут отримала сорочка зі плечовими встав¬ками і рукавами, вшитими по основі стана. Вміння створювати за рахунок крою потрібні форми демонструє високу майстерність народного конструювання. Щедро оздоблювали традиційне вбрання на Буковині. Вишивка, апліка¬ція, опорядження крученим шнуром, рельєфними обшивками та інші прийоми займали провідне місце в оформленні костюма. Характер вишивки, її компози¬ція, вибір технічних засобів шитва, ко¬льорове забарвлення завжди залежали від крою одягу, його призначення, місце¬вої традиції. Найбільш яскраво прикра¬шали жіночі святкові сорочки, хутряні кептарі-цурканки, суконні сердаки, ве¬сільні манти.
Головна увага в сорочці надавалася оздобленню рукавів. Вишивали низзю, настилуванням, хрестиком, мережкою (циркою) різнокольоровими вовняними нитками, заполоччю, для урочистості додавали шовк, золоту й срібну нитку, металеві пластинки (лелітки). Компози¬ція рукава мала тридільну побудову: полик (опліччя), зморшка й нижня час¬тина рукава. В одних випадках полики були суцільні, без пробілів; основу їхньої орнаментації складали дрібні геометрич¬ні мотиви у поєднанні з геометризованими рослинними формами малино¬вих, блакитних, жовтих, зелених тонів.
Зморшка, яка є переходом від насиче¬ного за кольором та орнаментом полика до нижньої частини рукава, виконувала¬ся завжди одним кольором — або жов¬тим, або світло-зеленим, іноді чорним — у техніці настилування. її орнамента¬ція — поєднання різноманітних ромбів. Нижня частина рукава декорувалася вертикальними смугами, центральна з яких мала форму розгалуженої гілки зі стилізованим листям та квітами. В інших випадках композиція поликів складалася з великих букетів троянд або рож; іноді траплялися мотиви птахів.У 30-х роках нашого століття в ба¬гатьох районах Буковини поширюється сорочка на кокетці, вишита у техніці хрестика на плечах, грудях, під кокет¬кою, на манжетах. Вижницький район, особливо село Виженка, славиться свої¬ми вишивками сорочок-рукав'янок, які щедро прикрашені скісними лініями ор¬наментальних узорів. Найчастіше це поєднання широких і вузьких смуг гео¬метричного орнаменту. Цю традицію продовжує у своїй творчості Параска Клим, заслужений майстер народної творчості України. Найулюбленіша гама її вишивок — сполучення жовтого й ко¬ричневого або вишневого й зеленого кольорів. Подібним чином декорувались і кептарі. Вони невеликі за розміром, оздоблені чорним смушком і вишиті синьою, червоною, зеленою вовняною ниткою поверхневою гладдю. Чудовий орнамент із досить простих елементів квіток, листочків, гілочок утворює ма¬льовничу смугу, що розміщується по краях кептаря.
В останні десятиліття орнаментація буковинських сорочок розвивається в на¬прямку дальшої розробки рослинних мо¬тивів, посилення декоративності загаль¬ного строю вишивки. Починаючи з 50-х років поширилася вишивка бісером, кот¬ра тяжіє до натуралістичного передання квіткових мотивів. Якщо у 60—70-х ро¬ках переважали композиції килимового характеру з тенденцією до відтворення невеликих за розміром квіток — пере¬важно темно-вишневих, синіх, темно-зелених, то 80-ТІ роки демонструють інтерес до яскраво-червоних, фіолетових, смарагдових відтінків із значним укруп¬ненням рослинних мотивів, які набува¬ють об'ємності. Так, сорочки народної майстрині Єлизавети Ступарик із села Ошихліби Кіцманського району мають одну особливість, яка стала помітною тенденцією в оздобленні сучасних сорочок, вишитих бісером. їхні чохли обо¬в'язково прикрашені широкими смугами цирок — ажурних мережок складного рослинного орнаменту, виконаних білим шовком. Блиск шовку ефектно контра¬стує з барвистою вишивкою бісером.